Чотири дні, сто двадцять кілометрів, і все – босоніж (!) – подолала Ольга Попович, щоб випросити у Бога ласку, аби син Василь повернувся живим із зони АТО. Жінка здійснила паломництво до Марійського духовного центру в Зарваниці торік, 28 серпня. Пані Ольга йшла пішки з рідного села Люча Косівського району Івано-Франківської області, пише “Нова Тернопільська”.
– Бог дав мені таку мудрість, і я вирішила піти босоніж, – каже пані Ольга. – Мій перший намір – перепрошення Бога за свої гріхи і гріхи людей усього світу, а другий – просити ласки для сина і його щасливе повернення додому. Мені колись священик сказав, що, якщо хочеш випросити ласку для своєї дитини, треба спочатку помолитися за людських дітей. Стараюся завжди дотримуватися цих настанов. Пригадую, як довго молилася за наркозалежного хлопця. Дякувати Богу, він уже не вживає наркотиків, одружився, у нього народилася дитинка. Я й досі за нього молюся, але вже мої молитви як вдячність за його зцілення.
«Ноги так боліли, що, думала, не дійду…»
Для Ольги Попович то була вже четверта проща до Зарваниці, яку вона здолала босоніж, а загалом пішки до чудотворного місця ходила більше десяти разів.
– Вперше ходила за батька, – розповідає жінка. – Через інсульт його паралізувало, і він тривалий час був прикутим до ліжка. Бог вислухав мої молитви, і тато помалу почав ходити… Як з’ясувалося, він мав давню образу на свою матір і не міг їй простити. А Бог наказує нам усіх прощати, і тоді Він простить нам наші гріхи. Вдруге я ходила разом з сином Василем – просила Бога, щоб допоміг синові зцілитися від хронічного бронхіту та астматичних приступів. Після прощі у нього все, як рукою, зняло.
А то син навіть не міг випити холодної води, бо починали мучити приступи кашлю. Утретє ходила за перепрошення гріхів своїх та людей усього світу, а вчетверте – щоб Василь зі своїм батальйоном щасливо повернувся додому із зони АТО. Того разу мені було йти чи не найважче, в якийсь момент так почали боліти ноги, що я заплакала, думала, не дійду… Вже навіть закрадалися думки, може, з моєю дитиною має трапитися щось зле? Гнала їх від себе і просила в Бога захисту та помочі. І Бог вислухав молитву і допоміг.
Не сказав, що забирають в АТО
Василь служив у 5-ому батальйоні територіальної охорони «Прикарпаття». Це той батальйон, за долею котрого спостерігала вся Україна, адже його бійців звинуватили у дезертирстві.
– Торік, у квітні, до нас зателефонував сільський голова і сказав Василеві прибути до військкомату, щоб пройти медкомісію, – розповідає пані Ольга. – А 16 травня його забрали на службу до Делятина. Я спершу намагалася відмовити Василя, але він заспокоїв, що, мовляв, на Схід їх не відправлять… Наприкінці червня Василя відпустили на кілька днів додому, він вже знав напевне, що таки поїде у зону АТО, але нам не зізнався. А зранку 2 липня зайшов родич хлопця, котрого теж забрали на Схід, і сказав: «Ти знаєш, що твого Василя забрали в АТО? Його бачила у вагоні моя племінниця, коли проводжала чоловіка».
– Я тоді зачинилася в кімнаті і сильно заплакала, – згадує пані Ольга. – Такий на мене розпач напав… Я вклякла біля образа і почала молитися, бо що може бути сильніше за материнську молитву? Василь щодня телефонував додому, але ніколи не скаржився на труднощі. Він взагалі неговіркий, та ще й телефон прослуховувався, то боявся зайве сказати. Але для мене було головне, що він вранці і ввечері телефонував і казав, що живий.
На весіллі плакало все село
Якось їхній взвод потрапив в оточення, до того ж у танку заклинило башту. Командир взводу всіх пошикував і запитав, хто бажає піти на прикриття? Мій Василь зголосився, хоча добре розумів, що шансів залишитися живим нема. З боку сепаратистів – п’ять снайперів, а з нашого боку – лише один. Василь розповідав, що згадав про гріхи, помолився і пішов. Пройшли половину дороги, як раптом запрацювала башта. Тоді знищили машину сепаратистів, а жертв не було з жодного боку…
Коли Василь повернувся у бліндаж, довго не міг прийти до тями від пережитого, адже свідомо йшов на смерть. Після цього йому дали відпустку на 10 днів для адаптації. Додому Василь приїхав 19 липня без попередження, і це було великим сюрпризом для всіх. Батьки Василя якраз були на весіллі. Василь швидко переодягнувся і пішов на весілля. Коли пані Ольга побачила сина, – розплакалася від радості, а з нею плакали всі односельці…
Уві сні попрощався з сестрою
– З важким серцем проводжала Василя на службу, але розуміла, що він інакше не може, – продовжує розповідь пані Ольга. – На свято Преображення, 19 серпня, старша донька Наталя сказала мені, що їй приснився Василь і сказав: «Наталю, я дзвоню до тебе востаннє. Бережи маму і молодшого брата Богданчика…».
Після доньчиних слів пані Ольга кинулася телефонувати синові, але він був поза мережею… Додзвонилася згодом і запитала, як справи, а він відповів, що якраз закінчилося бомбардування, знищило частину техніки…
Пані Ольга не переставала благати Бога про щасливу долю для сина і його повернення додому. Просила про відправлення 12-ти літургій у церкві, відмолювала дев’ятницю до Божого милосердя і до святого Тадея. Зверталася до всіх знайомих з проханням, аби теж молилися за її сина.
– Знаю із життєвих прикладів, що святий Тадей допомагає у, здавалося б, безнадійних ситуаціях, – зауважує пані Ольга. – Знайома молилася цілий рік до Тадея, щоб зцілив її сина від алкоголізму, але їй здавалося, що святий її не чув, тоді у розпачі вона почала сваритися: «Тадею, ти всім допомагаєш, а мені не хочеш?!» Після того її син захворів на горло, а потім перестав пити…
…Вночі 24 серпня батальйон, в якому служив Василь, був обстріляний «градами» з території Росії, а через три дні потрапив в іловайський «котел». Розвідка доповіла, що на них прямим ходом ідуть танки, а їм було заборонено стріляти, що могло б призвести до великих людських втрат. У зв’язку з цим командир прийняв рішення самовільно покинути бойові позиції.
– Усього цього я не знала, якраз пішою ходою йшла на прощу до Зарваниці, – розповідає пані Ольга. – Напевно, моя жертва була недаремною, бо коли 28 серпня повернулася додому, наступного дня повернувся з батальйоном і Василь… Цього року знову збираюся до Зарваниці, щоб вже подякувати Богові за те, що Василь повернувся живий…
