Українські діти вже більше року пишуть листи бійцям на передову. Військові запевняють – для них такі листи найкраща розрада у нелегкому польовому побуті та оберіг у бою, передає znaj.ua.
Вінницька волонтерка Таїса Гайда уже більше року возить бійцям на передову листи від дітей.
“Вперше почали возити листи бійцям, ще за часів, коли Росія анексувала Крим. Наші військові були заблоковані російськими “зеленими чоловічками”, дехто був без зв’язку і до нас телефонували їхні батьки – просили відвезти листи дітям. Коли відвезли вперше – побачили, як листи піднімають їхній моральний дух “, – розказує Гайда.
Коли розпочалися бойові дії на сході, 9-та рота територіальної оборони, якою опікуються вінницькі волонтери, опинилася за шість кілометрів від кордону з Росією – під містом Новоазовськ. Волонтери попросили дітей написати листи військовим, аби підтримати їх.
“Ви бачили б, як їх чекали наші хлопці. Найперше вони цікавилися листами від дітей, а потім їжею чи одягом. Багато хлопців, читаючи ці листи, просто плакали. Носили їх з собою у кишенях, обклеювали свої бліндажі. Зізнавалися, що у хвилини, коли читали, розуміли за що вони там стоять не за депутатів, владу чи олігархів, а за таких от маленьких українців”, – розказує Таїса.
Зараз волонтери кладуть листи від дітей у кожний пакунок, аптечку чи пакет з речами, який відправляють на фронт.
“Мене дуже вразила історія однієї дівчинки-інваліда, яка з кишенькових грошей збирала по 1 і 2 гривні, потім написала листа солдату і вклала ті гроші до конверта. Ми відвезли тоді листи у батальйон “Київська Русь”. Хлопці так розчулилися листом і грошима, що скинулися і за власний кошт купили дитині ноутбук, про який вона дуже мріяла”, – розказує волонтерка.
Чи не найбільшу радість у дітей викликають листи-вікна, у яких бійці відповідають дітям, розповідають, що воюють за дітей та їхніх мам.
Волонтерка з Чернівецької області Алла Мустеца також зізнається – майже усі хлопці на фронті постійно запитують у волонтерів – чи немає дитячих листів.
“Був випадок – лист з маленьким мішечком. Хлопчик не тільки написав свої побажання повертатися живими та подякував військовим, а й самостійно зшив мішечок та поклав туди трошки землі. Написав, що сподівається, що рідна земля допоможе нашим бійцям у бою”, – каже Мустеца.
Волонтерка з Тернополя Лілія Мусіхіна розповідає, що у їхньому волонтерському штабі поруч з дорослими нарівні працюють і діти.
“Хвора на аутизм Дарина Завірухіна прийшла до нас та допомагала шити аптечки. Її тато служить у Національній гвардії – дитина просто хотіла допомогти”, – розказує волонтерка.
Колишній заступник командира батальйону ОУН Борис Гуменюк пояснює, що майже усі бійці на фронті залишили вдома родину – дружину, дітей, батьків, братів і сестер. Саме тому листи та малюнки, які приходять з тилу, для кожного дуже хвилюючий момент.
“Хлопці клеять їх у бліндажах та окопах, на техніку всередині, багато листів просто носять у кишені під бронежилетом, або кладуть у каску – це своєрідний оберіг. У таких листів дуже сильна енергетика, вони справді захищають в бою – бо сповнені любові і добра, а ми на фронті захищаємо мирне життя дітей” – розказує Гуменюк.
Листи на фронт бійцям пишуть не лише українські діти, але й дітлахи з-за кордону.
“Ми у батальйоні ОУН назбирали свого часу понад 2 тисячі таких листів. Можливо, колись створимо музей чи виставку на цю тематику. Поки що бійці, які повертають додому, віддають такі листи до шкільних музеїв, аби залишити пам’ять про цю війну”, – розказує Гуменюк.
Ми зібрали уривки з дитячих листів. Деякі читати без сліз просто не можливо.
“Любий солдате! В мене немає тата. Мій дідусь інвалід. І окрім тебе, нас із мамою нікому захистити. Дякую тобі! За те, що я можу гратися на майданчику, дивитись мультики, їсти морозиво. Ми з мамою ніколи не забудемо того, що ви зараз робите. Коли я виросту, я хочу бути таким же сміливим. І захищати свою Україну і маму”, – Іван Михайлов, 8 років місто, Бровари.
“Моя тьотя Оля, розказала, що ти зараз захищаєш нашу Батьківщину від ворога. І якщо б ти не робив цього, то Україні було б дуже погано. Оля каже, що ви воїни світла. Я думаю, що це означає, що ви несете світло для всіх людей. І для мене, і для моїх тата з мамою”, – Артур Кирилюк, 9 років, Одеса.
“Любий захисник. Я знаю, що тобі дуже важко. Україна це наша Батьківщина і ти борониш її від ворогів. Мій тато теж захищав Україну. Але мама сказала, що він вже на небі. І охороняє нашу землю звідти. Я дуже сумую за ним. Може в тебе теж є син і він чекає тебе дома. А ти не можеш до нього приїхати. Ти скоріше повертайся додому. Тільки хай всі вороги підуть з нашої землі. Щоб ми жили в мирі”, – Максим 8 років, Тернопіль.
“Доброго дня, дорогий солдате. Мені 9 років і я лишився сиротою. В мене є сестричка Оля. Ми живемо у бабусі. Я знаю, що ти захищаєш нашу землю. Я не хочу, щоб інші дітки були сиротами, як я. Це дуже важко, жити без мами. Дякую тобі, що ти такий сміливий і захищаєш мам”,- Сашко, 8 років, місто Миколаїв.
“Дорогий захиснику нашої держави! Я живу в Миколаєві у бабусі. Колись ми з мамою і татом жили у Донецьку. Я ходив в школу, у перший клас. А потім мама сказала, що стріляють, і ми можемо загинути. Ми переїхали до бабусі. А тато лишився захищати наш будинок. Коли ми їхали, я бачив, що моя школа згоріла. Я плакав. Захисти, будь ласка, нашу землю. Прожени ворогів, щоб я міг повернутися додому. Я сумую за своєю школою, за друзями. Я дуже хочу щоб ми жили як раніше”, – Сашко, 9 років, Донецьк.
“Мій тато теж герой. Він як і ти захищає нашу Україну і нас. Він вже дуже давно не дзвонив. Може, він загубив телефон. Може, ти його побачиш, то скажи, що мама плаче, хай подзвонить нам. Мого тата звати Олег Мельник. Ти скажи йому, що я на нього дуже чекаю. Він обіцяв, що коли він повернеться, ми підемо на рибалку. Я його дуже жду, і мама”, – Артем, 8 років, с. Ревове, Одеська область.
“Сьогодні в мене день народження. Я дуже чекав цього дня. Бо знаю, що дядя Коля мені завжди дарує гроші. Я пишу тобі листа і кладу в нього 200 гривень. Вони мені не потрібні. Купи собі щось поїсти, мабуть, ти там голодуєш. А мені нічого не треба. Я тільки хочу, щоб мама і сестричка жили в мирі. І щоб вороги не нападали на нашу землю. Дякую тобі, за те, що ти охороняєш нас”, – Олег 9 років, Черкаси.
“Нам з братиком сьогодні дідусь розповідав про війну. Мені було дуже страшно його слухати. Він казав, що був маленьким, і вороги спалили його хату. І вони з мамою не мали де жити. А я знаю, що зараз на нашій землі війна. Страшно, що вони спалять і наш будинок. Тому я тебе дуже прошу, захисти нашу Україну. Прожени ворога з нашої землі. Щоб у всіх залишилися свої будинки. І ти повертайся в свій дім. Тебе напевне там чекає мама”, – Оленка, 9 років, Житомир.
