Користувач соцмережі “ВКонтакте” Андрій Слобожанінов поширив “Звернення фізкультурно-спортивної громадськості Тернополя до міністра освіти і науки України”.
На жаль, перевірити достовірність цієї інформації ми не маємо змоги, тож подаємо звернення на розсуд читачів.
***
Студентське самоврядування та науково-педагогічні працівники з фізичного виховання вищих навчальних закладів освіти міста Тернополя (Тернопільського національного педагогічного університету ім.В.Гнатюка, Тернопільського національного економічного університету, Тернопільського національного технічного університету ім.І.Пулюя, Тернопільського державного медичного університету ім.І.Горбачовського), обласних федерацій з видів спорту, обласного відділення НОК України та олімпійської академії України спрямовують переконливі прохання до МОН України, стурбовані прийнятим рішенням МОН України щодо виключення з переліку обов’язкових до вивчення дисципліни фізичне виховання.
Навчання у ВНЗ – це період найбільш активного розвитку моральних і естетичних почуттів, становлення і стабілізації характеру і, що особливо важливо, оволодіння повним комплексом соціальних ролей дорослої людини: громадянських, професійно-трудових та ін. Тому необхідність обов’язкових занять з фізичного виховання у цьому віці цілком закономірна.
В останні роки, на тлі інтенсифікації навчального процесу у вищих навчальних закладах, спостерігається тенденція до зниження обсягу рухової активності студентів. Хронічний дефіцит рухової активності в режимі життя студентів стає загрозою їхньому здоров’ю та нормальному фізичному розвитку.
Автономія ВНЗ передбачає самостійне визначення навчальних дисциплін. У цій ситуації формується небезпечна тенденція щодо відмови ВНЗ від занять з фізичного виховання через необхідність економії коштів на утримування спортивних споруд тощо. Передовий міжнародний досвід (США, Канада, Німеччина, Швеція) свідчить про недалекоглядність такої позиції. До таких дій вузів підштовхує і наказ Міністерства освіти і науки від 26 січня 2015 року № 47 «Про особливості формування навчальних планів на 2015/2016 навчальний рік» та окремих норм Закону України «Про вищу освіту» та лист МОН України від 13.03.2015 № 1/9-126. Це суперечить статті 26 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», де зазначається: «Керівники навчальних закладів зобов’язані забезпечувати створення сприятливих умов для належної рухової активності учнів та студентів», статті 26 п.4 Закону України «Про вищу освіту», де серед завдань вищого навчального закладу передбачено утвердження в учасників освітнього процесу здорового способу життя, статті 34 п.17 де керівник вищого навчального закладу сприяє здоровому способу життя у здобувачів вищої освіти, зміцнення спортивно-оздоровчої бази вищого навчального закладу, створення належних умов для занять масовим спортом.
Окрім цього, у статті 26 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» (зі змінами та доповненнями від 17.11.2009 р. № 1724-VI) зазначено, що фізична культура у сфері освіти має на меті забезпечити розвиток фізичного здоров’я учнів та студентів, комплексний підхід до формування розумових і фізичних здібностей особистості вдосконалення фізичної та психологічної підготовки до активного життя, професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних засобів та форм фізичного виховання і масового спорту, безперервності цього процесу протягом усього життя; фізична культура у сфері освіти базується на затверджених, відповідно до закону держаних стандартах освіти, спрямованих на забезпечення науково обґрунтованих норм рухової активності, дітей та молоді з урахуванням стану їхнього здоров’я, рівня фізичного та психічного розвитку; фізична культура викладається шляхом проведення обов’язкових занять у дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах і здійснюється відповідно до навчальних програм затверджених у встановленому порядку.
Таким чином, в Законі України «Про фізичну культуру та спорт» чітко прописано, що фізична культура є обов’язковою навчальною дисципліною у навчальних закладах, зміст, форма, засоби рухової активності та методи проведення занять з фізичної культури визначаються навчальним закладом самостійно з урахуванням місцевих природних умов та інтересів молоді, і найголовніше, що керівники навчальних закладів зобов’язані забезпечувати створення сприятливих умов для належної рухової активності учнів та студентів.
Звертає на себе увагу ст. 14 «Центри студентського спорту вищих навчальних закладів», що набув чинності з 1 січня 2012 року. У цій статті зазначається, що центри студентського спорту вищих навчальних закладів – заклади фізичної культури і спорту, які забезпечують створення умов для поєднання навчання у вищому навчальному закладі та підготовку студентів до участі у Чемпіонатах Європи та Світу серед студентів з видів спорту, визнаних в Україні, Всесвітніх Універсіадах.
На наш погляд, ідея організувати центр студентського спорту у ВНЗ України є дуже цікавою та має свої перспективи, але реалізувати її досить складно, тому що фінансування цих центрів, відповідно до законів України, здійснюється за рахунок коштів власника (засновника), а вищі навчальні заклади, на базах яких можуть бути організовані ці центри, не в змозі фінансувати їх самостійно із коштів спеціального фонду. Тому ця стаття на даний момент не є дієздатною.
Ще однією проблемою є Постанова Кабінету Міністрів України від 5.11.2008 року № 992 «Про визнання такою, що втратила чинності, постанову Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 року № 80 «Про державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України»». Внаслідок даної постанови, контрольні вправи, що визначали стан фізичної підготовленості населення України без змін та доповнень протягом 7 років, були скасовані. На цей час державних актів, які б засвідчували перелік тестових процедур для оцінки фізичної підготовленості населення України немає, що у свою чергу ускладнює контроль фізичної підготовленості населення України, як компоненту здоров’я та людський військовий потенціал держави. Більшість країн світу рахують за необхідне визначати фізичний потенціал свого населення через систему контрольних нормативів фізичної підготовленості (країни Європи – «Єврофіт», США – «Президентські тести», Російська федерація – «ГПО», «Тести мера Москви» та ін.).
Стан здоров’я загрозливий. Обмеження спеціально організованої рухової активності є одним з провідних чинників зниження фізичної підготовленості молодих людей та резервів їх здоров’я. Виникає риторичне запитання: Чи потрібні державі фахівці з вищою освітою, які неспроможні успішно реалізувати здобутий інтелектуальних потенціал через вади здоров’я?
З цього приводу, слід відзначити, що участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних здобутків якості, до яких можна віднести і сформовану в нашій країні систему фізичного виховання.
Пропозиції:
1. Залишити дисципліну «фізичне виховання» у переліку дисциплін, що є обов’язковими до вивчення, як такої яка вирішує завдання підготовки молоді до виконання професійних обов’язків на належному рівні, формує особисту фізичну культуру людини, як компонент загальної культури члена суспільства, позитивно впливає на моральні та патріотичні сторони формування особистості, має безпосередній вплив на здоров’я.
2. Під час затвердження стандартів вищої освіти для здобуття освітнього ступеня бакалавр зі спеціальностей (частина 3 статті 10 Закону України «Про вищу освіту») вимагати наявності серед компетентностей випускника такої загальної компетентності: «Здатність використовувати різні види та форми рухової активності для активного відпочинку та ведення здорового способу життя».
3. У нормативному змісті освіти, сформульованому у термінах результатів навчання, такого запису: «Знання закономірностей та особливостей використання рухової активності для формування здоров’я. Вміння виконувати визначені види рухових дій для занять масовим спортом, оздоровчим фітнесом та фізичною рекреацією. Здатність до дотримання рекомендацій що тривалості та інтенсивності рухової активності протягом тижня, а також виконання встановлених вимог до фізичного стану».
4. Запровадження вимоги досягнення рівня професійно-прикладної фізичної підготовленості відповідно до характеристики спеціальності як обов’язкової вимоги державної атестації.
5. Здійснення моніторингу за діяльністю керівників вищих навчальних закладів зі створення належних умов для ведення здорового способу життя, забезпечення належних норм рухової активності студентів та реалізації пріоритетного напряму державної політики щодо збереження здоров’я студентської молоді.
Впевнені, що наші спільні зусилля в вирішенні проблем з фізичного виховання та його оптимального поєднання із спортивно-клубною системою роботи у вищій школі, забезпечать значне покращання стану здоров’я студентської молоді, їх фізичної підготовленості, працездатності та буде сприяти підвищенню міжнародного статусу держави.
