18 січня 1654 року у Переяславі відбулась рада козацької верхівки, на якій генеральна старшина на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким, а також полковники та сотники висловились за перехід України під зверхність московського царя.
У січні 1648 року на Запоріжжі розпочалося масштабне антипольське повстання під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Уже перші перемоги козацько-селянського війська під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями в 1648 р. завдали нищівного удару по політичному режиму Речі Посполитої в Україні. Намагання польського короля Яна Казимира приборкати козаків призвели до нового спалаху бойових дій у 1649 р.
Зрада кримсько-татарського війська під Зборовом не дала змогу Б. Хмельницькому розгромити шляхетську Польщу й визволити Україну з під її гніту. Однак у “Декларації його королівської милості Війську Запорозькому” від 8 серпня 1649 р., яка отримала назву Зборовського договору, визнавалась українська державність у межах трьох воєводств Київського, Чернігівського та Брацлавського. На цих територіях площею 200 тис. кв. км, де жило близько 1 мільйона чоловік, встановлювалася козацька адміністрація – вся ця територія поділялась на полки й сотні. Функції органів публічної влади покладались на генеральний, полковий і сотенний уряди. В 1649 р. розпочалося створення власних фінансової, податкової, судової систем.
Але продовження воєнних дій і поразка повстанців під Берестечком загальмували процес розбудови власної держави. За Білоцерківським договором, підписаним 18 вересня 1651р. унаслідок поразки, козацька територія обмежувалась Київським воєводством, а військо — 20 тис. чоловік. На Чернігівщині й Брацлавщині, поновлювалась польська влада й дія адміністрації Речі Посполитої. Умови Зборівського договору було відновлено після перемог козацького війська над поляками під Батогом (1652 р.) та Жванцем (1653 p.). Однак політичне й економічне становище на визволених землях було тяжким. На господарстві держави негативно позначалося продовження воєнних дій, загальна мобілізація, неврожай, ізоляція від зовнішніх ринків, татарські навали з їх трагічними наслідками. Загроза відновлення польсько-шляхетського панування на українських землях лишалась. За таких умов Б. Хмельницький, неодноразово ошуканий і зраджений союзниками, з якими Україна вступала в союзи під час війни з Польщею (Туреччина, кримський хан, Молдавія), домігся рішення Земського собору Московської держави 1 жовтня 1653 р. про взяття Війська Запорозького “з городами их и землями… под государеву высокую руку”.
18 січня 1654 р. на міському майдані було скликано загальну раду, на якій Хмельницький назвав чотирьох кандидатів на роль верховного володаря України – польського короля, кримського хана, турецького султана та московського царя – й заявив, що вибір старшини упав на православного правителя, московського царя Олексія Михайловича. Учасники Переяславської ради підтримали це рішення спільною присягою.
Ніякого письмового договору в Переяславі укладено не було. Після Переяславської Ради представники московського посольства побували у 117 містах і містечках України для прийняття присяги від населення на вірність цареві. За їхніми даними присягу склали 122 542 особи чоловічої статі. Відмовились підтримати Переяславську угоду й присягати московському царю ряд представників козацької старшини, зокрема полковники Іван Богун, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, Брацлавський, Кропивнянський, Полтавський, Уманський козацькі полки, деякі міста, зокрема Чорнобиль, а також українське духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косівим. Не присягала Запорізька Січ. Однак якихось рішучих виступів проти прийняття присяги не було.
Після Переяславської ради уряд Богдана Хмельницького направив до царя Олексія Михайловича прохальні статті, і вони з незначними доробками були затверджені царем. Гетьману було надано відповідну царську жалувану грамоту від 27 березня 1654 р.
У зв’язку з втратою оригінальних документів, підписаних у Переяславі Богданом Хмельницьким та Василієм Бутурліним, керівником московського посольства, немає можливості дати точну трактовку характеру Переяславської угоди – персональна унія, державна унія, васальна угода чи тимчасовий військовий союз. Вважаючи цей договір чинним тільки за життя Богдана Хмельницького, московський уряд поновлював його з новообраними гетьманами і вносив до нього суттєві зміни, які дедалі більше обмежували українську державність. Так чи інакше, Переяславська угода стала поворотним пунктом в історії України, подальша доля якої була пов’язана з долею Росії.
