Колишня тернополянка, а нині жителька Донецька Ляля Яхненко через воєнні події на сході України змушена шукати притулок у чужих людей. 71-річна жінка знайшла його у селі Бодаки Збаразького району.
У квітні, коли на Сході було ще відносно спокійно, Ляля Яхненко приїхала до Тернополя на операцію з приводу катаракти ока. На лікування сюди вона приїжджала доволі часто й раніше, навіть пенсію не перевела у Донецьк. У Тернополі Ляля Петрівна працювала колись на робітничих спеціальностях. Переїхала до Донецька п’ять років тому після смерті чоловіка – забрав до себе син. На Донбасі, де більшість населення говорить російською, тернополянка вільно спілкувалася рідною українською і жодного разу її не обізвали «бандерівкою».
Ще до початку антитерористичної операції Ляля Петрівна іноді приходила послухати мітингуючих біля пам’ятника Леніну на проспекті Ілліча у Донецьку. Комуністи, які організовували ці сходки, закликали не визнавати київську владу. Але від простих людей нарікань на перехідний український уряд Ляля Яхненко ніколи не чула. Так було до тих пір, поки сепаратисти не замутили із сумнозвісною ДНР. Нині за українську мову, прапор на Донбасі вбивають…
Поки пенсіонерка проходила курс реабілітації, на сході України почалися бойові дії. З дзвінків сина стало зрозуміло, що повертатися додому немає сенсу: сім’я Яхненків живе біля аеропорту, на території якого у травні відбулися жорсотокі сутички між урядовими військами і ополченцями ДНР. Від обстрілу частково потерпів багатоквартирний будинок, де живуть Яхненки. Терористи силою виганяли з квартир мешканців, аби зайняти вигідні бойові позиції.
Почувши про це, перелякана Ляля Петрівна звернулася у тернопільську мерію. Там її познайомили з керівником місцевого «Автомайдану», головою комітету з питань переселенців Сергієм Чайковським. Пан Сергій порадив донеччанці житло у Бодаках.
У просторому домі місцевого жителя Миколи Шандрука Ляля Петрівна має окрему кімнату, відпочиває душею серед мальовничої природи Бодаків. Збирається жити у селі доти, доки не закінчиться війна на Донбасі. Біженка щиро вірить у те, що вона буде переможною для українців. А у Миколі Шандруку і його доньці Ірині донеччанка знайшла близьких за духом людей – гостинних і щирих.
— Я дуже вдячна їм за милосердя, — каже Ляля Петрівна. — Такі люди – одиниці на мільйон.
Ляля Яхненко розповіла коротко про своє життя. Народжена у 1943 році, вона малесенькою втратила батьків: маму вбило осколком снаряда, про долю батька взагалі нічого не знає. Дівчинка потрапила у дитячий будинок, де її удочерила директор цього закладу. Виховала, вивчила, видала заміж за чоловіка, з яким Ляля щасливо прожила 40 років. Через мракобісся кремлівського карлика Ляля Яхненко змушена тепер вдруге переживати трагедію уже новітньої війни.
Відписав квартиру українському війську
Микола Шандрук оселив у себе ще одного біженця зі Сходу –колишнього військового Володимира Попова. 73-річного чоловіка вдома у нього я не застала. Він, досить активний як на свій вік, нудьгує у селі і час від часу їздить до Тернополя, де спілкується з однодумцями.
Володимир Попов родом з Брянки Луганської області. Був активістом київського Майдану, шокованим повернувся додому після розстрілу наших хлопців 18-20 лютого. Невдовзі знову поїхав до Києва, але побачив уже «не той» Майдан. Пиятики, бомжі, крадії…
Повертатися на Луганщину військовому-пенсіонеру з патріотичною закваскою було небезпечно, тому Володимир Попов поїхав до Тернополя. Раніше бував і в інших містах Галичини, але Тернопіль вподобав найбільше.
Чоловіка поселили у геріатричному інтернаті, потім надали номер у готелі, а невдовзі запропонували перебратися у Бодаки. У пана Володимира є син, який служить в російській армії. Відколи москалі розпочали неоголошену війну з Україною, батько з ним не контактує. Називає сина «зрадником» і добився, аби квартиру у Брянці після його смерті передали на потреби української армії.
За словами Миколи Шандрука, Володимир Попов не полишає думки повернутися у рідні краї, щоб ще якось стати у пригоді Україні.
Світлана Ліщук.
Обговорення