Цю зиму в Україні, напевне, не забуде жоден. Внутрішні образи, тихі кухонні дебати, політичні суперечки та одиничні спалахи народної люті впродовж десятиліть новітньої незалежності дрібними струмками наповнювали повноводну ріку народного гніву, що сьогодні розлилися по всіх куточках найбільшої країни Європи.
В один яскравий момент українці всі як один усвідомили, що живуть на території, окупованій жорстоким організованим злочинним угрупованням. Що іншого виходу, крім спротиву, нема. Що репресії і тортури — не минувшина ХХ століття, а буденна мова держави із суспільством. Що або ми ─ їх, або вони ─ нас… Втрата суспільного контролю за процесами в державі, збайдужіння лідерів громадської думки, нівелювання справедливих виборів, безпринципність правоохоронців, продажність чиновників зробили свою справу: державна машина відторгнула своє єдине природне завдання ─ служіння нації та громадянину.
Тероризм деградованого «Беркута» — логічний наслідок безвідповідальності і безкарності армії державних службовців та політиків, пряме уособлення теперішнього корумпованого владоможця. Кажуть, що в нинішніх протестах міліція порушила всі писані і неписані правила ведення навіть військових дій. Знущання над полоненими, катування поранених, викрадення людей, вбивства, напади на жінок, журналістів, народних обранців — так звані «правоохоронці» перевершили колег і з Африки, і з Азії. «Українська міліція» відтепер синонім найгіршого безчесного носія мундира в світі.
Нема явища ганебнішого від перебування офіцера в бандитському угрупованні. Але і це ще не все в Україні. Міліція — лише крайня ланка у кримінальному ланцюжку, що починається з Президента. Лише видима верхівка айсберга, яку зміг зафіксувати фотооб’єктив журналіста, відобразило телебачення, блог, газета. Насправді міліціянти — десята похідна окупаційного режиму, що утворений злочинцями з президентської адміністрації, Кабміну та парламенту. Їх система заснована на силовому впливі антинародної прокуратури, яка в неконституційний спосіб управляє судами та міліцією. Злочинна група «урядовець ─ прокурор» — реальна ланка ворожого вияву в Україні.
І знову ж: такий стан речей — закономірний. Це трансформований атавізм радянської системи, потворне поєднання комуністичного чиновництва, репресивної машини силовиків та кримінальної природи теперішніх високопосадовців. З огляду на це, стає зрозумілим, що жодні політичні домовленості, громадські компроміси не дадуть бажаного результату. Кримінальну систему державного управління неможливо «поліпшити» чи реформувати. Необхідна повна стерилізація правоохоронної системи, масштабне очищення лав прокуратури, суду, міліції, беззастережне їх підпорядкування громадам, зокрема місцевим.
Сьогодні ж можемо вважати, що правоохоронної системи в Україні не існує. На період особливого правового режиму суд, прокуратура, міліція — поза законом і поза суспільною увагою. Тимчасово їх функції виконуватимуть загони самооборони та органи самоврядування громадян. Саме на їх базі згодом можливе переформатування правоохоронної системи. Із беззастережним безумовним пріоритетом захисту прав громадян і національних інтересів.
Українська нація потребувала жорсткого уроку. Трагедії, смерті, каліцтва тепер не дадуть нам оступитися чи відвернутися від реальності, яка не подобається. Страусина тактика випалена людським болем та в’їдливими образами безкарних знущань. Відтепер ми — інші, залишилося змінити навколо себе. Прибрати у власній господі, повикидати злиднів, повимітати історичне та політичне сміття.
Народний зрив виявив шлях змін. Змін взаємин між державою і суспільством, між громадами і громадянами. В основу державної політики оновленої держави має бути закладено беззастережне сповідування принципу гідності громадянина. Звідси — несприйняття корупції в усіх проявах, вільне волевиявлення, справедливе судочинство, порядні правоохоронці, чиновники. Звідси ─ відповідальні державні рішення, захист національних інтересів та ефективне урядування. Розуміння є. Залишається сподіватися, що громадяни не схиблять на роздоріжжі, не перейдуть на манівці, не розміняються на привабливі обіцянки. «Сьогодні або ніколи» ─ такий теперішній алгоритм дій.
Леонід БИЦЮРА,
член Національної спілки журналістів України
