Олексій, позивний “SPERO”, — солдат і санітар медичного пункту 50 окрема артилерійська бригада. Ще донедавна він був волонтером, який щомісяця їздив у зону бойових дій, а сьогодні — частина підрозділу, де від його рішень і дій залежать життя.
Пише Місто з посилання на 50 окрему артилерійську бригаду.
Його історія починається в Херсоні, звідки він виїхав у лютому 2022 року. У той час, коли Херсон опинився в оточенні та окупації, Олексій збирав і передавав необхідні речі тим, хто залишився там.
Після звільнення міста він повернувся до волонтерської діяльності вже на місці: розвозив їжу та воду, долучався до евакуацій. А коли підірвали Каховську ГЕС — працював у затоплених районах: допомагав людям виїжджати, брав участь у ліквідації наслідків, доставляв будівельні матеріали.
Саме тоді відбулось усвідомлення, яке змінило його.
«Згодом я подумав, що мені стає нестерпно працювати з наслідками злочинів росіян, а хочеться запобігати їм».
Це рішення стало точкою переходу. Олексій пройшов курс ASM, згодом — CLS та СМС, готуючись цілеспрямовано до майбутньої служби.
Остаточний крок вступити до війська виявився різким і неочікуваним. Після повернення з чергової волонтерської поїздки на гуляйпільський напрямок його зупинили на блокпості.
«Мене оформили як такого, що перебуває в розшуку за ухилення від служби. Це був максимально неприємний досвід».
Цей момент став остаточним тригером: від волонтерства — до служби.
Свою роль у війську він обрав свідомо. За словами Олексія, рішення стати медиком було продиктоване реальністю на війні.
«Я бачив, що багато хлопців отримують поранення, але не завжди отримують належну допомогу. Тому обрав для себе напрям евакуаційної медицини. Хочу, щоб у випадку поранення поруч була людина, яка не побоїться витягнути».
Олексій наголошує: медична підготовка — не опція, а необхідність. У сучасних умовах, коли евакуація може тривати довго, саме самодопомога і дії побратимів у перші хвилини часто визначають, чи виживе людина.
Сьогодні служба у новоствореній артилерійській бригаді дає йому нові знання та навички — від медицини до роботи з військовими інформаційними системами. Але головне — це відчуття, що він на своєму місці.
І саме в тут — головна кульмінація. Не в зміні статусу, форми у пікселі, а в рішенні взяти відповідальність. Рано чи пізно війна закінчиться. Чи не кожному доведеться відповісти собі, дітям, онукам на просте, але чесне запитання: де було твоє місце коли ворог прийшов в нашу країну? І врешті — кожен має бути готовим, щоб на це запитання відповісти.
