Від суботи декілька громад Тернопільщини отримали звістки про загибель бійців. Серед них — ті, хто загинув нещодавно на фронті, і ті, кого рідні довго чекали як зниклих безвісти. Дев’ять захисників з Тернополя, Почаєва, Борщева, Заліщиків, Шумська, Підволочиська, Великої Березовиці та Монастирищини.
Загинули в березні
6 березня 2026 року поблизу Колодязного Куп’янського району Харківської області загинув 46-річний Володимир Чоп — інспектор прикордонної служби вищої категорії, начальник другого відділення інспекторів прикордонної застави прикордонної комендатури швидкого реагування «Шквал». До мобілізації у червні 2024 року він майже вісім років — з 2011 по 2019 — працював у Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя: спочатку інженером першої категорії відділу проєктування, капітального будівництва та ремонту, потім інженером і асистентом кафедри будівельної механіки.
Колеги згадують його так:
«Завжди уважний до дрібниць і щирий у слові. Його «доброго дня» звучало спокійно й надійно. Володимир завжди був точний у роботі, без зайвих слів, але з повною відповідальністю».
Його дружина, асистент кафедри інформаційної діяльності та соціальних наук ТНТУ Тамара Чоп, написала:
«Така реальності я не уявляла жодного разу. Я була абсолютно точно впевнена, що він фартовий, бо він капець який добрий і ніжний. Хороша карма. Ви, напевне, знали його як мовчуна, але в нього всередині космічно багато краси і кольору було… І до війська він йшов свідомо. І дуже чесно і добре робив свою роботу. Слова командира мені то підтвердили».
Вдома на нього чекали дружина, троє дітей, мати та брат. Маршрут кортежу мали повідомити додатково.

12 березня під Новояковлівкою Запорізької області загинув молодший лейтенант Ігор Діденко (23.06.1986) — командир розвідвзводу 260 ОБР ТРО. Народився і виріс у Запоріжжі, але пов’язаний із Монастирищиною: його дружина і син Тимофій — там. Вперше пішов на фронт у 2015–2016 роках — воював під Мар’їнкою та Авдіївкою. 24 лютого 2022 року, не чекаючи повістки, сам поїхав до воєнкомату. Служив у 110 Запорізькому ТРО, воював за Велику Новосілку, де мав кілька контузій, лікувався у Вінницькому та Хмельницькому шпиталях. Пізніше бригаду перекинули на Сумщину, потім на Куп’янськ, а з 2025-го — знову на Запорізький напрямок. За час служби отримав нагороди «За вірну службу» III ступеня, «Хрест хоробрих» Валерія Залужного та відзнаку президента «За оборону України». Влітку 2025 року під час відпустки приїхав до Горожанського закладу загальної середньої освіти — зустрівся зі школярами та вчителями. Саме цей заклад і повідомив про його загибель.

2 березня 2026 року від удару FPV-дрона в районі Андріївки-Клевцового на Донеччині загинув Максим Моргунов (1999 р.н.) — житель села Стрілківці Борщівської громади, уродженець Луганщини. Зустріч тіла у Борщеві призначена на 18 березня о 09:00 біля церкви Верховних Апостолів Петра і Павла. Траурний кортеж пройде вулицями Бандери, Мазепи, Шевченка і попрямує до Стрілківців. Чин похорону — 19 березня о 12:00. 18–19 березня у Борщівській громаді оголошено жалобу.

Анатолій Якимчук із Заліщиків — учасник АТО/ООС — помер: серце зупинилося під час служби в сучасній російсько-українській війні. Деталей обставин загибелі Заліщицька міська рада не повідомила. Кортеж зустрічали 17 березня о 13:00 — живим коридором від міської лікарні до будинку на вулиці Федора Котузяка. Панахида відбулася того ж вечора о 19:00, чин похорону — 18 березня о 13:00. 18 березня у Заліщицькій громаді — день жалоби.

Роман Серединський — уродженець Почаєва, житель Андріївки Золочівського району Львівської області — 17 березня повернувся до рідного міста. Кортеж прибув зі сторони Радивилова, зупинився біля Меморіалу борцям за волю та незалежність України, потім процесія пройшла до Миколаївської церкви, де відбувся чин похорону. Інших даних про Серединського не надходило.
Тернополянин Петро Дейкало загинув на Сумщині. Міський голова Тернополя Сергій Надал повідомив, що він вважався зниклим безвісти з 23 червня 2025 року. Петру було 47 років. Деталей обставин загибелі та дати похорону не повідомлялося.
Тіла повертаються через місяці після загибелі
Троє з дев’яти загинули значно раніше — їхні тіла вдалося ідентифікувати лише тепер.
Ярослав Вовчук (02.03.1984) з Великої Березовиці — старший механік-водій механізованого відділення військової частини А4447 — загинув 1 листопада 2024 року в районі Максимільянівки Покровського району Донецької області. Тривалий час вважався зниклим безвісти. Зустріч тіла відбулася 16 березня о 11:30 біля Алеї Героїв у селищі, парастас — того ж вечора о 19:30 у родинному домі. Залишив маму Надію, батька Федора та брата Юрія.

Віталій Деринь (1983 р.н.) із Підволочиська — солдат 33 окремої механізованої бригади — загинув 1 грудня 2024 року в районі Курахового на Донеччині під час інтенсивних бойових дій. Дату зустрічі тіла та похорону мали повідомити додатково.

Старший сержант Володимир Фещук (1976 р.н.) із Шумська — учасник АТО/ООС, оператор першого відділення інженерних загороджень — мобілізований у листопаді 2023 року. Вважався зниклим безвісти з 12 березня 2025 року після загибелі в районі Басівки Сумського району. Про загибель підтвердили результати ДНК-експертизи. Міський голова Шумська Вадим Боярський написав:
«До останнього рідні вірили в диво, але результати ДНК виявилися невблаганними».
Дату похорону мали повідомити окремо.

Раніше ми писали про те, що троє воїнів з Тернопільщини загинули від середи


















