«Звати мене Ярослав. Я вже великий, мені 55 років» – розповідає Ярослав Бондар. Разом із 2 Галицькою бригадою з 2022 року він пройшов чимало боїв на Донбасі. І не існує пори року, коли він не бачив краси Донеччини і щирості місцевих мешканців.
«Умови війни змінилися і випробування стали важчими. Раніше теж не було просто. Особливо коли доводилося тримати позиції перед переважаючим ворогом, терпіти обстріли з мінометів чи танків. Потім були КАБи і почалися дрони. Зараз кількість засобів ураження дуже зросла», – каже нацгвардієць.
Попри вік він справно несе службу, виконує бойові завдання. Розповідає, що до вибуху повномасштабного вторгнення не мав нічого спільного з військом. А приєднався до Нацгвардії навесні 2022 року.
«Колись служив строкову службу. Тому «знав, звідки куля вилітає». Тож і пішов захищати свій дім», – розповідає Ярослав.
А ще він із тих, хто за словом у кишеню не лізе, коли треба підтримати побратимів.
«Був випадок, коли під обстріл потрапили. Я був із побратимом, якому дісталося більше. Надали один одному першу допомогу. Але я помітив, що він якось починає згасати, зневірюватися. Довелося включити всю свою красномовність і гумор, аби підтримати його. Слава богу, все спрацювало. Коли ми разом, навряд чи щось може нас зупинити. Хоч деталі тих наших діалогів виходять поза межі формату інтерв’ю», – жартує чоловік.
У своєму підрозділі Ярослав належить до старшої вікової категорії. З цим пов’язаний і його позивний. Побратими з повагою кличуть його Дідом. Хоча, коли це слово вперше прозвучало на його адресу, чоловік здивувався.
«Це ми тільки прийшли в 2 Галицьку бригаду. Поїхали на злагодження. Сіли так відділенням і споряджаємо магазини. Тут хтось гукнув: «Скажіть там діду щось…». Я спочатку не зрозумів, що то до мене. Аж поки хтось не пояснив, шо пацан до мене говорить», – жартуючи, пригадує гвардієць.
Запам’яталася історія із пошуком подарунку для побратима на позиціях. Дід вирішив дослідити поле бою. В момент затишшя, вискочивши з позицій, приніс товаришу в подарунок ворожий гранатомет, який згодом ще послужив нацгвардійцям у бою.
Ярослав із гордістю розповідає про своїх побратимів, з якими можна і гори звернути. А ще зізнається, що залишається в строю заради своїх рідних.
«Воювати пішов за своїх дітей і онуків. Я не хочу, щоб їм довелося мучитись через війну. Тому ми зараз мусимо дотиснути ворога і змусити загарбників відмовитися від ідеї воювати з Україною», – підсумовує свою мету Дід.
І поки онуки чекають його вдома нацгвардієць 2 Галицької бригади продовжує мужньо виконувати завдання і гідно несе звання громадянина і батька-захисника.






















