Більше трьох тижнів минуло з дня загибелі 25-річної військовослужбовиці Мирослави Копчі з позивним Акіра. Вона родом з Бережан на Тернопільщині, більшість часу жила у Львові, у цивільному житті займалася мистецтвом і дизайном, а на фронті служила в підрозділі аеророзвідки «Баракуда» та виконувала бойові завдання із захисту неба. Історію Мирослави Копчі розповіло Суспільне Тернопіль.
Мирослава Копча народилася 10 травня 2000 року в місті Бережани. Вчилася у місцевій школі №3 (нині — ліцей імені Віталія Скакуна). Мати Мирослави Галина Копча розповіла, що донька любила малювати з раннього дитинства і її було важко відірвати від олівців.
«З раннього дитинства вона брала папір, олівці і гарно малювала. На свій вік досить гарно малювала. І ми зрозуміли, що це її. У віці шести років я пішла до будинку творчості в Бережанах, щоб записати її на малювання. Вони сказали, що беруть дітей лише з семи років. Я кажу: “Я вас так прошу, вона так хоче малювати”. І її взяли».
Галина Копча також згадує, що донька серйозно ставилася до занять і залишалася після уроків малювання довше за інших.
«…в неї була жага до графіки. Дуже талановита була дитина. Після закінчення школи і коледжу в Бережанах, однозначно вона хотіла поступати до Львова. Там почала формуватися та Мирослава, роботи якої ми зараз бачимо, сильні роботи».
У Львові Мирослава навчалася і працювала з графікою. Художниця Марія Пляцко — викладачка та подруга Мирослави — розповіла, що познайомилася з нею у 2017 році й відтоді спілкування перейшло в співпрацю та дружбу.
«Вона прийшла до нас на кафедру вчитися графіці. І так зав’язалась наша співпраця і дружба. Ми зразу дуже полюбилися».
Марія Пляцко згадує, що Мирослава була відкрита, комунікабельна і з характером, уміла організувати дружню атмосферу для однокурсників та друзів. Також вона говорить про її стиль і підхід до роботи:
«…передусім Міра — дуже талановита художниця. Навіть в юні роки всі викладачі одразу помітили, що вона має свій авторський хід, хід думок…».
За словами Марії Пляцко, Мирослава захистила магістерську роботу про Донбас:
«Її магістерська робота, яку вона захистила насправді не так давно, про Донбас. Про цей контекст, про звільнення людини, звільнення душі. Вона дуже швидко виросла як художниця».
Про родинні стосунки розповіла сестра Юлія Копча. Вона згадує, що між ними були близькі стосунки, а Мирослава підтримувала її та давала поради.
«…я завжди знала, що в мене є старша сестра, до якої я можу подзвонити, написати… Я знала, що вона завжди підтримає. Вона нічого злого ніколи людям не робила, постійно усміхалась».
Волонтерство, служба і загибель
Мати розповідає, що з початку повномасштабної війни Мирослава почала волонтерити: продавала свої роботи, а гроші передавала на потреби армії. Згодом вирішила долучитися до війська.
«Почала продавати свої роботи, а гроші віддавати на волонтерство, на добрі діла для армії… вона хотіла свідомо піти до війська і захищати Україну. Вона була і військовою, і мисткинею. Вільні хвилини були для мистецтва, а решта — для захисту держави».
Галина Копча каже, що вдома залишилося багато зарисовок і робіт доньки, а з початком повномасштабної війни її творчість стала «змістовніша, жорсткіша», бо вона «переживала біль втрат». Також мати розповідає, що роботи Мирослави показували за кордоном, а її графіка мала відгук у Японії:
«…в Німеччині були, в Японії. В неї були там свої поціновувачі, які замовляли роботи».
Під час війни Мирослава почала вишивати хрестиком і створювала роботи, які експонували за межами України:
«…це не просто квіти, це біль. Це голова Путіна, ще одна вишивка “Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці” і, звичайно, Москва у вогні».
За словами матері, Мирослава також займалася дизайном для кількох організацій і створювала патчі для військових:
«…вона була дизайнером для декількох організацій. Вона створювала патчі для військових. Їй ніби постійно бракувало часу, вона постійно щось творила».
На фронті Мирослава служила в підрозділі аеророзвідки «Баракуда». Мати описує її роботу як обчислення даних для протидії повітряним цілям.
«…вона працювала аналітиком. Мала вирахувати правильні кути, швидкість, напрямок руху шахеда чи чогось іншого і подати правильні координати для збиття. Це було надважливо. Від неї залежало чисте небо».
Останнє бойове завдання Мирослава виконувала на кордоні з Росією в Чернігівській області. За словами матері, під час виїзду вони «збили ціль», їх помітили й потрібно було змінити розташування. Мирослава Копча загинула разом із побратимом внаслідок влучання ворожого дрона. Звістку мати отримала від командира.
«…сказав: “Ваша дочка загинула, героїчно загинула, захищаючи небо України”».
Після загибелі, за словами Галини Копчі, родині передали речі Мирослави, зокрема рюкзак із наліпкою «Акіра», а також портрет.
«Це її рюкзак. Зверху наліпка Акіра, це її позивний…».
Мирославу поховали у Бережанах. Мати також розповіла, що донька любила Бережани і мріяла про майстерню вдома.
«Мирослава дуже любила Бережани і вона мріяла про те, щоб зробити тут собі майстерню. Вона до мене казала: “Мам, я так хочу ще багато робіт зробити”, але життя склалося по-іншому».
Раніше ми писали про те, що від середи на Тернопільщину прийшли сумні звістки про вісьмох загиблих
