«Дорога до волі – шлях супротиву та боротьби»: саме під такою назвою у Збаразькому музеї російсько-української війни відбулася творча зустріч із поетом, письменником, гумористом, краєзнавцем та громадським діячем Тернопільщини – Юрієм Трохимовичем Заяцем, яку модерувала зберігач фондів музею Іванна Козира.
Творчий доробок Юрія Заяця вражає, особливо краєзнавчі нариси «Лицар свободи Борис Козубський», «Великий Раковець», «Церква Казанської Божої Матері» про село Великий Раковець, за які автор відзначений преміями імені Петра Медведика, конкурсу «Країна. Витоки. Родовід», а в жовтні цього року став лауреатом міжнародної літературно-краєзнавчої мистецької премії імені Мирона Утриска. Також написав кілька поетичних гумористично-сатиричних книг: «За язик вкусися», «Ну і зустріч», «Свинка під ялинку», яка вийшла друком зовсім нещодавно. Має високу відзнаку і в номінації «Гумор і сатира»: Лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Івана Сварника. Справжньою окрасою письменницької творчості Юрія Трохимовича є поетичні збірки громадянської лірики «Життя моє, немов рушник» та «Дорога до волі».
На творчій зустрічі хоч і обговорили усі грані творчості Юрія Трохимовича, та основний акцент падав на нову поетичну збірку «Дорога до волі», оскільки захід був приурочений одинадцятій річниці Революції Гідності. Як виявилося, письменник був активним учасником протистоянь на Майдані. Із присутніми на заході він поділився своїми спогадами про події того часу, і детально описав протистояння між мітингувальниками та силовиками 12 грудня 2013 року, коли разом із побратимами опинився забарикадованим у Київській МДА. Як нам вже відомо, після жорстокого побиття студентів, які протестували проти призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію з ЄС «Беркутом» під час мирного мітингу, в ніч з 29 на 30 листопада 2013 року відбувся переломний момент, який став початком Євромайдану і Революції Гідності. Подальші ж події вже спонукали протестувальників до активного протистояння та формування спротиву, до самоорганізації, до створення барикад, формування сотень Самооборони та Штабу національного спротиву.
Як зазначив Юрій Заяць, події 12 грудня 2013 року були частиною загального періоду із загостренням ескалації на Євромайдані, коли протест перетворився на потужний, організований рух спротиву проти репресій, оскільки учасники продемонстрували свою готовність та серйозність у намірах протистояти узурпаційній політиці влади, а влада, зі свого боку, — свідомо продемонструвала чіткість в намірах розігнати мітингувальників силовим методом. Свої спогади письменник закріпив фотоколажем із домашнього архіву, а також продекламував свої поезії присвячені подіям Революції Гідності та періоду російсько-української війни.
Іванна Гриців
Добірка віршів
На Майдані
Пішов, не сказав ні «прощай», ні «бувай».
Гіркне слово прощальне на дотик.
А в синіх очах ще живий водограй,
Як верби навесні ніжний дотик.
Та впала сльоза враз на душу мою:
Побратим мій лежить в домовині.
А я, розіп’ятий жалями, стою.
Він, мов кача, пливе по Тисині.
***
В цю ніч горів у полум’ї Майдан
І мракобісся дим снувавсь усюди.
Ми з ворогом пустились в дикий тан.
Прості — Героями ставали люди.
Тривожно бив Михайлівський набат,
Що від монгольської мовчав навали.
Тож не барімось, повставаймо, брат,
Щоб в нашій хаті правди не здолали.
***
Дзвонарю, стій, вони не відлетіли,
Ще журавлями в небі гомонять.
Чекай, дзвонарю, бачиш, ще є сили,
Ще поміж нами душі їх горять.
І у серцях ще пам’ять тихо плаче,
Незламний дух ще тішить небеса.
А як над ними чорний крук закряче —
В дружини сива стане вмить коса.
Тоді дзвони, дзвонарю голосніше,
Хай в небесах відлуниться скоріш.
Але не треба до пори, раніше,
Бо як без них завруниться спориш?
***
Були ж знамена, гасла… Й звісна річ,
Що накладала вектори розради,
Та все згубила, глупа чорна ніч
Витками закіптюженої зради.
Він вихваляв утаєні ножі,
Якими шлях в неволю прокладався.
А сни крутили фільми уночі,
Коли своїм народом проклинався.
І знову з батогом новий гайдук
Наш вільний дух загонить в «Чорну раду».
Новітньої доби шалений стук,
І у народу знову волю крадуть.
Той, хто боровся, як зоря, погас.
А він брехнею ухопивсь за важіль.
В руках мовчить загнузданий парнас.
То хто ж тепер до волі шлях покаже?
***
Обняли небо журавлі крильми,
Пливли, мов кораблі, під небесами,
А дужі сиві осені вітри
Їм ткали шлях терновими нитками.
Летіли в теплі та чужі краї,
Тужливі зграя видавала звуки.
Ті, що родились тут, на цій землі,
Здалось, їй вдячно цілували руки.
***
Війна, неначе попелище,
З якого змієм в’ється дим,
Повзе по долях, горем свище,
Лягає попелом важким.
Обабіч зраненого шляху
Тюльпани чорні проросли.
І степ кривавиться від маку
Там, де герої полягли.
Вже душі їхні в небі синім
Тріпочуть білими крильми,
Як зорі, гаснуть безневинні.
Їм – вічна пам’ять між людьми.
Розстріляна колиска
Купала мама сина у любистку,
Щоб щастям-миром світ йому годив.
Хижак-москаль розстріляну колиску
У горі й крові, у сльозах втопив!..
Задимлене воронням стало небо.
І мста кипить у вирі почуттів.
А чи тобі землі моєї треба,
Чи душу з тіла вийняти хотів?
Та пам’ятай, ударить ясним громом,
І буде суд правдивий. Буде так!
Заб’ємо кіл осиновий у гроба.
А на могилі виросте будяк.
«Двохсотих» привезуть до тебе в хату.
А совісті просвітлений радар
Скарає руку вбивці винувату
Й затягне небо поволока хмар.
***
Напоєна горем людським і журбою,
Гадюкою в’ється триклята війна.
Душа на колінах до Бога мольбою:
О Боже, дай миру, хай згине вона…
На сході у хмарах громи стопудові,
Таврують жахливо багряні жалі.
Там небо, здавалось, втопилось у крові.
І низько собою дісталось землі.
Там ранок тумани жене борозною.
Як тяжко на плечах це горе нести!
В «зеленці» вітрисько трясе бороною,
Вкриває листвою зчорнілі хрести.
***
Я пригортав тебе, мов квітку,
І цілував твої уста.
А серце млосно лоскотала
Волосся хвиля золота.
Усе отак, немовби вчора.
Кудись поділася війна…
Та раптом тишу рве тривога,
Мов би істота неземна.
І я лечу до тебе, люба,
В своїх розгойданих думках.
Бувай, цілую міцно в губи!
Твій муж і воїн
Лютий Стах.
