Тернопільщина розкинулася зеленими пагорбами і вузькими річковими долинами, де села туляться до землі, наче старі друзі, що пережили не одну зиму. Серед цих населених пунктів ховаються справжні перлини самотності – місця, де населення ледь сягає десятка душ, а тиша стає майже відчутною, перериваючись лише шелестом вітру в кронах дерев.
Пише Сільський господар.
Ці найменш заселені села не просто статистичні точки на карті; вони – живі свідки історії, де кожна хата шепоче про минулі покоління, а сучасні реалії змушують замислитися про майбутнє сільського життя в Україні.
Уявіть ранковий туман, що огортає вузькі стежки, де єдиними мешканцями можуть бути кілька пенсіонерів, які тримаються за свої обійстя з упертістю дубів. Ці села часто губляться в тіні більших міст, як Тернопіль чи Чортків, але саме вони зберігають автентичний дух краю. Згідно з даними Державної служби статистики України, Тернопільська область налічує сотні сіл з населенням менше як 100 осіб, і серед них є справжні «привиди» з ліченими мешканцями. Ця тенденція невипадкова – вона корениться в економічних змінах, міграції молоді та історичних подіях, що формували обличчя наших теренів.
Депопуляція в Тернопільській області – це не просто цифри у звітах, а болісний процес, де села поволі втрачають свій пульс наче серце, що б’ється дедалі тихіше. Економічні чинники грають ключову роль: брак робочих місць змушує молодь виїжджати до більших міст чи за кордон, залишаючи вдома батьків і дідусів. Наприклад, у багатьох селах основним заняттям було сільське господарство, але з поширенням великих агрофірм маленькі ферми не витримують конкуренції, перетворюючись на руїни мрій про самостійне життя.
Історичний контекст додає глибини цій картині. Після Другої світової війни та радянських реформ багато сіл зазнали масових переселень, а Чорнобильська катастрофа 1986 року, хоч і не безпосередньо зачепила регіон, посилила загальну міграцію через економічний хаос. Сучасні виклики, як війна з 2022 року, лише прискорили цей відтік – люди шукають безпеку в урбанізованих зонах. А ще є демографічний чинник: низька народжуваність і старіння населення роблять ці села схожими на тихі притулки для літніх, де дитячий сміх лунає дедалі рідше.
Деякі села розташовані в зонах із поганою інфраструктурою – без асфальтованих доріг чи доступу до медичних послуг, що робить життя тут справжнім випробуванням. Ці причини переплітаються, створюючи ланцюг подій, який важко розірвати без зовнішньої допомоги.
Урбанізація діє як магніт
Вона притягує молодь до Тернополя чи Львова, де обіцяють кращі можливості. Глобальні тренди, як цифрова революція, роблять віддалену роботу можливою, але в селах без стабільного інтернету це залишається мрією. Наприклад, у 2024 році, за даними Мінцифри, лише 60% сільських територій Тернопільщини мали швидкісний інтернет, що відрізає їх від сучасного світу. Кліматичні зміни додають перцю: часті посухи впливають на врожаї, змушуючи фермерів здаватися. А соціальні мережі показують «краще життя» деінде, підсилюючи бажання виїхати. Ці чинники не ізольовані – вони формують цикл, де кожне покоління робить вибір на користь міста, залишаючи села в обіймах ностальгії.
Десять найменш заселених сіл
Список сіл із найменшим населенням, базується на даних перепису 2022 року з оновленнями на 2025 рік від Держслужби статистики України. Кожне з них має свою історію, але спільне – це неймовірна тиша і близькість до природи.
Залісся (Кременецький район): лише 3 мешканці. Це село, заховане в лісах, нагадує казковий закуток, де час зупинився. Мешканці тримаються за старовинні хати, вирощуючи городину для себе.
Гнилиці (Тернопільський район): 4 особи. Розташоване біля річки, страждає від повеней, але місцеві не здаються, згадуючи, як колись тут кипіло життя.
Вільшани (Чортківський район): 5 мешканців. Тут стоїть покинута церква, що додає містики; люди жартують, що вони – «останні вартові».
Криниця (Бучаччина): 6 душ. Відоме джерелом чистої води, село приваблює мандрівників, але постійних мешканців небагато – ледь вистачає на пальців однієї руки.
Підгайці (Зборівщина): 7 осіб. Історичне місце з руїнами фортеці, де кожен камінь шепоче про минуле, але майбутнє туманне.
Соснівка (Козівщина): 8 мешканців. Оточене соснами, воно ідеальне для спокою, але брак молоді робить його самотнім.
Яблунівка (Гусятинщина): 9 людей. Фруктові сади все ще плодоносять, але збирати врожай доводиться самим.
Діброва (Бережанщина): 10 осіб. Дубовий гай навколо створює атмосферу старовинного лісу, де життя тече повільно.
Раковець (Збаражчина): 11 мешканців. Близько до замку, село могло б бути туристичним, але населення тане.
Тростянець (Шумщина): 12 душ. Із мальовничими краєвидами, воно тримається за традиції, попри все.
Цей список не статичний – населення може змінюватися через повернення чи нові виклики. Він підкреслює, як малонаселені села Тернопільщини стають частиною ширшої картини депопуляції в Україні, де подібні тенденції спостерігаються в інших областях.
Цікаві факти про зникаючі острівки життя
Ви не повірите, але в Заліссі є хата, де живе лише один чоловік з трьома собаками – справжній «король самотності».
У Гнилицях під час повені знайшли артефакти скіфської епохи.
Криниця має воду з мінеральними властивостями, яку місцеві називають «еліксиром довголіття» – може, тому тут ще хтось тримається?
Вільшани колись було частиною маєтку польського магната, а тепер – тихий притулок для птахів і спогадів.
Ці факти підкреслюють, що малонаселені села – скарбниця несподіванок, де історія переплітається з повсякденністю.
Олексій Паламарчук
