У Збаражі живе ветеран війни Ігор Сєрапіонов, родом із Вовчанська на Харківщині. Після звільнення зі Збройних сил він працює фахівцем із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб, допомагає військовим, ветеранам та їхнім родинам, пише Тернопільський обласний ТЦК і СП.
Ігор пішов в армію ще у 2012 році.
«Хотів у армію ще з часів, коли навчався в технікумі, звідки мене вигнали “за заслуги”», – згадує ветеран.
У 2015 році почалися його ротації на Донеччині, де він воював поблизу Курахового та Волновахи.
У 2017-2021 роках Ігор навчався у військовій академії, яку закінчив з відзнакою. Після цього командував ротою. На момент початку повномасштабного вторгнення він перебував на Луганщині.
«Ми вже тоді все розуміли. Нас в роті було сім офіцерів. Ми сиділи, говорили: “Ми їдемо на війну”», – розповідає він.
Ветеран пройшов Куп’янськ на Харківщині, Сватове й Кремінну на Луганщині, Ямпіль на Донеччині, а також Херсонщину та Запорізький напрямок.
За одну з операцій, коли під його командуванням було взято село Іванівка на Лиманському напрямку, Ігор отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня. Також він був відзначений нагородою «Хрест бойових заслуг», яку отримав із рук Президента України.
Під час війни Ігор втратив рідного брата.
«Був за старшину в частині забезпечення – на підвозі боєприпасів. І так сталося, що Іскандер влучив у вагон, де він перебував», – каже ветеран.
У грудні 2024 року Ігор подав рапорт на звільнення.
«Посада вимагає постійного контролю, постійної роботи з людьми, це великий тиск, який не припиняється. Тож я подав рапорт і “Добрий день, я цивільна людина”», – говорить він.
Повернувшись, Ігор зіткнувся з невідомістю.
«Я повернувся і попереду мене була невідомість. Мене ніби переключило, закрило для всього. Було тяжко себе змусити йти на роботу», – ділиться чоловік.
Він працює з психологом, бере участь у групових зустрічах ветеранів. За рекомендацією лікаря певний час підтримував себе медикаментозно.
«Адреналін закінчився і все почало підніматися нагору», – каже він.
Життя в Збаражі та громадська діяльність
У Збаражі Ігор живе менше року. Його дружина – родом із Тернопільщини, вони познайомилися у 2019 році в потязі. Чоловік каже, що йому допомагає комунікабельність та вміння домовлятися з людьми.
«З рідними загиблих, якби це цинічно не звучало, легше – в них є визначеність. А в рідних зниклих безвісти цього немає», – зазначає ветеран.
Зараз він працює у громаді, підтримує ветеранів, родини загиблих і зниклих безвісти.
«Триматися допомагає родина і робота на користь громаді», – наголошує він.
Навесні 2025 року долучився до освітнього проєкту «Трайб» від Amnesty International Ukraine.
«Хочу показати на власному прикладі, що звичайний громадянин може вирішувати більше, ніж просто ходити, кричати і жалітися, що влада погана. Людина може набагато більше, знаючи свої права і обов’язки», – пояснює ветеран.
