Військовий з Тернопільщини Андрій Коваль, який повернувся з полону 24 серпня, за 20 місяців неволі схуд на 55 кілограмів.
Про це кореспонденту Укрінформу повідомила дружина військовослужбовця Олена Коваль.
“Андрій у полоні схуд з 120 до 65 кілограмів, пережив страшні катування. Його били, змушували по десять годин бігати на місці, катували електрошокером, струмом, залишали на морозі на тривалий час. Андрій зізнався мені, що були моменти, коли він просто не знав, де взяти сили, щоб все це витримати. Однак у такі важкі дні йому часто снилися наші діти. Це допомагало йому”, – зазначила Олена.
Андрія Коваля мобілізували у березні 2022 року. Спершу він служив у ТЦК, був старшим поваром. Згодом його відправили на навчання і перевели у 10-ту штурмову бригаду.
“У вересні 2023 року Андрія направили на Донеччину. Він служив у районі Бахмута. 24 листопада вирушив на своє перше бойове завдання і зв’язок з ним зник. 6 грудня мені повідомили, що чоловік зник безвісти”, – розповіла дружина.
Олена з перших днів не впадала у відчай, вірила, що чоловік живий і робила все можливе, щоб його знайти. Спершу жінці подзвонили невідомі і повідомили, що чоловік в полоні. Згодом у соцмережах вона побачила відео допиту чоловіка. А у лютому 2024 року їй зателефонували з Женеви представники Міжнародного комітету Червоного Хреста і офіційно повідомили, що Андрій у полоні.
“Протягом всього часу, коли чоловік перебував у полоні, я постійно робила все можливе, аби він повернувся додому, зверталась у координаційний штаб, до омбудсмена, писала звернення до депутатів, в ООН, до Європейського суду, брала участь у численних акціях у Тернополі, Києві, Житомирі. Разом з рідними зниклих безвісти та полонених військовослужбовців 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс” їздила в Стамбул, щоб привернути увагу світової спільноти до теми військовополонених. Я не могла дозволити собі зупинитися. Вночі плакала, а вранці продовжувала робити все можливе, щоб чоловік повернувся додому. Відчувала, коли зупинюся, про нього забудуть”, – сказала Олена.
Влітку 2024 року, коли перші полонені з колонії на Луганщині, де перебував Андрій Коваль, почали повертатися додому, Олена почала регулярно отримувати звістки про чоловіка. Це дуже підтримувало всю родину.
“Одного разу зателефонував звільнений військовий і передав прохання від Андрія – купити дітям у подарунок від нього “кіндерів” на тисячу гривень. Він дуже хотів, щоб діти відчували його турботу. Я відразу ж виконала його прохання – діти були щасливі”, – зазначила Олена.
Найщасливішим днем для родини стало 24 серпня. Олена отримала сповіщення, що її чоловіка звільнили з полону. Згодом він зателефонував. Його перші слова жінка запам’ятала на все життя: “Кохана, не плач. Я вже вдома”. Поки що Андрій на карантині. Його чекає тривале лікування і реабілітація. Родина з нетерпінням чекає зустрічі і довгоочікуваного повернення додому чоловіка і тата.
