Цьогоріч 27 жовтня відзначаємо День української писемності та рідної мови. Мова – це сила і дух держави, тому сьогодні, як ніколи, потрібно берегти українську мову і якомога більше її популяризувати. Мова – це зброя, яка має силу і велике значення для українців. Якщо не буде української мови, не буде нас, українців, як нації.
Багато поколінь поспіль, російський диктатор руйнував, вбивав, нищив українську історію, мову, культуру, нав’язуючи українцям чужорідне – російське. Тепер російський агресор безжально винищує українців, як націю, масово вбиває лише за те, що ми, українці, розмовляємо рідною мовою – українською. Усі ми уже сповна заплатили надмірну ціну за волю і свою свободу. Вже неможливо повернути життя багатьох, хто загинув на війні.
Варто об’єднатися навколо системи цінностей і перемоги, якої так усі прагнемо. Україна приречена на успіх, але якою ціною і яким шляхом піде сьогодні наша історія, залежить виключно від кожного з нас. Ми виборюємо світле майбутнє для України, яку любимо і прославляємо, адже Україна для світу уже є прикладом волі і незламності. Ми – борці за свободу! Ми вільні і незламні, і в єднанні – наша сила!
На мою думку, варто усім українцям об’єднатися і озброюватися рідною мовою, адже в цьому наша сила на культурному фронті. ЗСУ захищають Україну від загарбника, а ми з вами, хто в тилу, об’єднуємося і захищаємо рідну мову. Більшість українців усіма силами воюють і намагаються бути максимально корисними для спільної справи і перемоги України в той чи інший спосіб. Але все ще є багато людей, які живуть наче в іншому світі та досі розмовляють мовою агресора, мовою вбивці, варвара і нелюда. Кожен українець від сьогодні може сказати : «Російська закінчується біля мене, бо я не буду підтримувати і розмовляти російською».
Я – українка, розмовляю рідною мовою, а іншими мовами – володію. Адже російська для українців – чужорідна мова, яка нав’язана століттями росією силоміць. Мій батько поет-дисидент Василь Ярмуш багато років був переслідуваний радянською владою і КДБ за свою громадянську позицію. Вони усе зробили для того, щоб знищити багато патріотичних творів Василя Ярмуша, який любив Україну усім серцем та був незламний духом. Тепер мій час, моя громадянська позиція і власне бачення, як не впустити російську мову у своє місто Тернопіль і викоренити рашистську мову з України. Нам усім погано від російської мови, це, як відкрита рана, яка болить! Потрібно усім усвідомити, рідна мова для українців надважлива.
Підтримайте мою ідею та акцію “Українці розмовляють рідною» Кожен свідомий українець, українка може зробити зауваження людині, яка розмовляє в Україні російською мовою. Досить сказати: «Українці розмовляють рідною. Російській не місце в Україні». Кожен журналіст може поширити цю статтю у різних областях України. Таким чином, багато людей буде проінформовано. Тому маю велику надію, що тиждень української писемності та мови у 2023 буде ключовим, знаковим і переломним для української мови. Це ж так природньо і просто – Україна розмовляє – українською. Росіяни – російською.
Ця акція немає терміну дії, адже як тільки зникне російська з України, автоматично закінчиться акція. Звісно, це вибір людей і добра воля кожної українки та українця в тилу. Ми повинні воювати і відстоювати свою незалежність, хто як уміє, кожен на своєму фронті. Є перспектива і шлях, тому давайте разом єднатися рідною і змінювати усе з середини країни. Я вірю і знаю, Україна обов’язково ПЕРЕМОЖЕ, але якою ціною…? Повна перемога над російським агресором буде лише тоді, коли російська мова – варвара і нелюда, яка усе руйнує і є мовою вбивців, назавжди зникне з української землі. Наші батьки, діди, прадіди багато поколінь поспіль боронили Україну, рідний край, українську мову від загарбників. Ми маємо пам’ятали своє коріння, нести благородство, берегти рідну мову заради світлого майбутнього прийдешніх поколінь. Я з того роду, який не здається і бореться до останнього слова за свободу, волю і незалежність України! Мова ідентифікує націю. Якщо втрачається мова, автоматично такого народу не існує. Тому закликаю усіх українців – бережіть і плекайте у своєму серці рідну мову. Пам’ятайте свою історію, бережіть своє коріння, знайте, хто ми і звідки родом. Єднання в мові- це також дієвий інструмент, який несе у собі силу незламності і перемоги над російським агресором.
Мирослава Ярмуш.
ЄДНАЙМОСЯ РІДНОЮ!
Поодинці ми можемо багато, але разом ми зможемо ВСЕ!
***
“Борітеся- поборете,
Вам Бог помагає!” – Тарас Шевченко.
***
“Історія Серце народу
А мова – Сила його” – Василь Ярмуш.
***
“Наші цінності, які закладені на рівні ДНК,
неможливо знищити, рушити і зламати”,
– громадська діячка, донька поета-дисидента Мирослава Ярмуш
ТАРАСОВЕ СЛОВО
Хто сказав тут, що слово Тараса
тихе, наче вода у затоні?
Хто сказав, що він тільки окраса,
що він тільки парадна колона?
Хто сказав, що лиш сум і розлука,
що у віршах одна безнадія,
що свою особисту муку
він на кожній сторінці сіяв?
Ні, не тихеє слово Шевченка,
воно грізне, мов рокіт прибою,
воно взимку розпалює спеку,
воно прапор життєвого бою.
Кожне слово − це кусень заліза,
що іскриться від буйної сили,
в ньому мужність гартується грізна
і могутнім стає безсилий.
Ні, не тихеє слово Шевченка,
воно грізне, мов рокіт прибою,
воно взимку розпалює спеку,
воно родить борців і героїв
Василь Ярмущ 1970 р
СЛОВО ВОГНЕННЕ
Дайте слово мовити вогненне,
дайте підвестись на повен зріст,
бо ще й досі за кутків скажено
б’ють в обличчя:
он – націаналіст.
Перестаньте грати в гру подвійну,
а давайте краще саму суть,
чом два слова “Мати Україна”
викликають у вас нестримну лють?!
За лунке батьківське рідне слово,
за народні радощі й жалі
ви мене розп’ять готові,
або знести геть
з лиця землі.
Душі наші скуті не з заліза,
хай їх кропить приязнь і роса,
чом нам досі тичуть на обрізи,
що тріщали в здиблених лісах.
Батько вчив мене пісень співати,
він мерців у хащі не волік!
Чом повинен я відповідати
за нещасний сорок сьомий рік?!
Чом повинен все життя мовчати,
піджавши ген під себе хвіст,
лиш за те, щоби вар’яти
не сказали “націаналіст”?
Василь Ярмуш 1969 р
