10 вересня святкувала ювілей Ніна Фіалко, українська письменниця-романістка, членкиня НСПУ (2015), яка відома не лише в Україні, але й за кордоном. Про великий попит на її твори свідчать численні відгуки вдячних читачів. Але про це трохи згодом, адже традиційно розповідь про людину прийнято починати з короткої біографічної довідки.
Ніна Іванівна Фіалко народилася на Черкащині в селі Косенівка. Після закінчення Кам’янець-Подільського технікуму харчової промисловості була направлена на роботу в м. Тернопіль, де пропрацювала 35 років в галузі громадського харчування на керівних посадах. У будь-якій роботі проявлялася її творча натура, тому на різноманітних конкурсах серед кондитерів її роботи відзначали в числі найкращих.
Вихід на заслужений відпочинок співпав з бурхливими подіями дев’яностих, коли чи не всі водночас стали злидарями й нікому непотрібними. Захворів чоловік, грошей не вистачало, і здалося, що життя підійшло до кінця… Члени родини роз’їхалися по світах. Щоб залишити згадку про витоки свого роду, Ніна Іванівна спробувала записати все, що пам’ятала про свою родину. Коли тримала в руках десяток цих перших книжок, подумала: «Чому б не спробувати написати щось на вільну тему?»
«Боялася від безвиході втратити розум, тому захопилась темою заробітчанства і весь вільний від роботи час витрачала на пошуки себе в літературі. Багато його на це згаяла, – каже сама письменниця, – поки доля не звела мене з письменником, редактором, драматургом Богданом Мельничуком, який став моїм творчим наставником». Згодом у співавторстві з ним Ніна Іванівна написала кілька творів.
Першими були написані і відредаговані три романи. Друкувала їх за кошти дітей, сама розносила по крамницях, збирала виручку і знову друкувала… Все впиралось у вік – видавці не хотіли «розкручувати» пенсіонерку, яку вважали неперспективною… Ці романи два роки лежали у двох видавців під сукном, поки письменниця наважилась поставити вимогу: «друкуєте, або я забираю від вас твори». Редакторка Наталя Будна переконала видавців, що ці твори сподобаються читачам, і видавництво «Навчальна книга – Богдан» запропонувало авторці співпрацю, яка триває вже 18 років.
Свій 80-ти літній ювілей і двадцятиріччя літературної творчості Ніна Фіалко відзначить двадцятьма виданими творами. Лейтмотивом багатьох із них є складні долі та нелегкий життєвий шлях пересічних людей, їхні вчинки в різних ситуаціях. Не важливо, герой позитивний чи антагоніст, письменниця не накладає на нього кліше, а об’єктивно описує вчинки в залежності від обставин. Іноді навіть негативних героїв може стати шкода, якщо вони потрапляють в біду. Вже на перших сторінках закручується така сюжетна лінія, яка полонить увагу читача й не відпускає аж до кінця. Незважаючи на те, що в романі багато героїв і часто часова шкала оповіді перескакує в минуле, письменниця робить це так вдало, що ніякого дискомфорту при переключенні уваги у читача не виникає. Сюжетна лінія при цьому не втрачається.
Незважаючи на літературну мову тексту, коли герої спілкуються між собою, вона не звучить «дистильовано», навпаки, їхні розмови ллються легко й невимушено, мов кришталеві джерельця. Манера висловлюватися у кожного героя чи героїні своя, притаманна лише йому чи їй, зберігається від початку і до кінця. Можливо, саме такий стиль найбільше приваблює читачів.
Твори Ніни Іванівни близькі тим, що кожен може знайти у них те, що пережив сам або хтось із його рідних: скрутні часи після розпаду імперії та формування Української держави, безгрошів’я, безробіття, масове заробітчанство за кордоном, яке поламало багато людських доль, та попри все люди продовжують жити, кохати, народжувати дітей.
Я не є прихильником гороскопів, проте помітив, що характер Ніни Фіалко відповідає опису її знаку зодіаку – Діва. Точність, скрупульозність, порядок у всьому означає, що навіть в її великих за обсягом творах практично неможливо знайти якісь ляпи чи неточності. Про те, наскільки виважено авторка ставиться до своїх текстів, до їх правдоподібності, свідчить історія написання найсвіжішого роману «Сила жіночої любові» (побачив світ цьогоріч).
Ось як розповідає про це сама Ніна Фіалко: «Роман «Сила жіночої любові» писався найдовше, і не тому, що це складна для мене тема. Після виходу в 2011 році «Повертайтесь, журавлі, додому» читачів цікавило, як же склалась подальша доля героїв роману. В його сюжеті були використані реальні події, але зв’язку з оповідачкою в мене не було. Трохи згодом до мене звернулася журналістка з Польщі Єва Поштар. Їй сподобався роман, вона пробувала просунути його в своїй країні, але допомогти безкоштовно зробити переклад бажаючих не знайшлося. Проте вона рекомендувала мені написати продовження. До осені 2013 року написала майже 90 відсотків тексту. Але почалася Революція Гідності… Сюжет виявився неактуальним, недописаний твір довелося надовго покласти у шухляду. Я не сиділа склавши руки, видала п’ять романів на іншу тематику. Та я не з тих, хто здається. Взялася переробляти і допрацьовувати текст. Роман «Сила жіночої любові» вже пройшов вичитку і готувався до передачі у видавництво. І тут війна… Довелося знову узгоджувати із сучасними подіями. Твір, можна сказати, «вимучений», тому мені дуже важлива думка читачів, чи варто було його так довго писати і стільки змінювати».
Слова письменниці про те, що їй важлива думка читачів, не є порожніми. Вона активно спілкується з ними у соціальних мережах, електронною поштою, проводить зустрічі, як особисті, так і з допомогою відеоконференцій.
Не лише соціальні та сімейно-побутові романи є у творчому доробку письменниці. Не оминула увагою вона патріотичну тематику. Повість-есей «Коли брати стають ворогами…» присвячена подіям на Майдані 2013–2014 рр., а роман «Дві обручки» спонукає зануритись в період героїчної боротьби вояків УПА та непростих стосунків між сучасними їхніми нащадками.
Твори Ніни Іванівни не можна однозначно назвати «легким чтивом», вони несуть в собі значне моральне навантаження, виконують певну виховну роль. Незважаючи на те, що в текстах немає надміру крилатих фраз, повчальних притч, своєю простотою і щирістю письменниця вміє делікатно спонукати свого читача проводити аналіз тих чи інших вчинків героїв і самостійно робити потрібні висновки.
У кожному романі чи повісті присутні персонажі різних вікових категорій, з якими можуть себе асоціювати як літні люди, так і молодь. Хочеться також розвіяти стереотип, що Ніна Фіалко є авторкою «суто жіночих романів». Принаймні я прослухав аудіо версії (до речі, «Зламані жоржини» та «Кохання з першого погляду» озвучені професійними дикторами) та кілька з цікавістю прочитав від початку до кінця. Отже, можу зробити висновок, що її творчість орієнтована на широке коло читачів, які хочуть і вміють вдумливо читати.
Не обійшла своєю увагою Ніна Фіалко наймолодше покоління, подарувавши їм дві збірки повістей «Веселі канікули» (2013 р.) та «Літні забави» (2019 р.). А кому ж, як не люблячій бабусі, яка на початку своєї письменницької кар’єри писала лише взимку, бо влітку цілком віддавала себе вихованню своїх маленьких онуків, знати, що насправді подобається дітям. Нещодавно потішила підлітків книжкою «Новітня війна».
Якщо попросити когось охарактеризувати ювілярку як людину, то можливо, дехто відзначить її «складний характер» та «гострий язик». Але якщо бути об’єктивним, то натомість варто назвати «чесність» та «принциповість», намагання вказати на недоліки, про які люди не звикли говорити відверто. Відомо, що багато авторів воліють про себе чути лише дифірамби, а критика їх ранить глибоко в серце. Але Ніна Іванівна не йде на компроміси із власною совістю, аби назвати чорне білим. Якщо їй щось не подобається, вона прямо про це говорить. І хто уміє сприймати критику, той і почує в її словах аргументи, які варто взяти до уваги. Голослівно критикувати Ніна Фіалко не стане, а тим більше висміювати. Сама вона вміє вислухати і сприйняти критику на свою адресу. Об’єктивність, принциповість та прагнення до порядку літературна спільнота помітила та гідно оцінила, обравши її до складу ревізійної комісії в ТОО НСПУ.
Серед літературних нагород письменниці можна виділити грамоту за участь у XVI Бойківському літературно-краєзнавчому конкурсі імені Мирона Утриска, диплом лауреата премії імені Уласа Самчука (2019), диплом лауреата премії Іванни Блажкевич (2020), грамоту за перемогу в Шостому Всеукраїнському літературному конкурсі ім. Леся Мартовича у номінації «Проза, добірки», а також грамоти від ТОО НСПУ й обласного літературного об’єднання.
Насамкінець пригадуються слова Ніни Іванівни про те, що вона збирається припинити писати одразу, коли відчує, що «виписалась». У зв’язку з цим хочу звернутися до письменниці з проханням якомога довше не приймати це рішення. Адже читачі, яких письменниця приручила своїм художнім словом, з нетерпінням чекають від неї нових творів. А, як відомо, «ми несемо відповідальність за тих, кого приручили».
Тарас КОМАРИНСЬКИЙ
