Колишній народний депутат Олег Барна був моїм учителем фізики. У дев’яностих він прийшов у мою школу в селі Ридодуби, на Тернопільщині. Я тоді була в старших класах. Барна дуже вирізнявся з-поміж педагогів — звертався до учнів винятково на «ви» — і до відмінника, і до трієчника. Це було для нас незвично. Не вимагав поваги до себе, натомість сам поважав учнів.
Коли Олег Барна загинув, я плакала. Після закінчення школи ми жодного разу не спілкувалися. Лише кілька років тому посперечалися в коментарях соцмережі. Вже й не пригадую, через що. Але й після цього Олег Степанович завжди вітав мене з Днем народження. Я планувала зробити з ним інтерв’ю. Після перемоги.
«Відчуваю його присутність»
Подвір’я Барнів у селі Білобожниця, на Тернопільщині, видно здалеку. На ньому флагшток із синьо-жовтим прапором. Ольга Барна запрошує до хати та вгощає полуничним компотом і шарлоткою, яку сама спекла.
У кімнаті — куток із фото й речами її чоловіка. Акуратно складені синьо-жовтий і червоно-чорний прапори, які були з ним на фронті. Жетони, де написане ім’я, ідентифікаційний код і група крові.
«Це запасні, — пояснює Ольга Василівна. — Ті, що були на ньому в день загибелі, разом із вервечкою передали його мамі».
На тумбочці — телефони, зарядні пристрої, які передали побратими, й улюблена шапка Барни — піксельна польова панама. У ній він і на портреті. Поряд із речами — прив’ялі троянди у вазі.
«Підходжу до кутка, як до живої людини. Відчуваю його присутність. Може через те, що вдома сама. Беру до рук телефони. Постійно їх заряджаю. Картки дійсні й телефони робочі. Олег був підписаний до якихось Телеграм каналів, тому постійно приходять сповіщення. Коли нам передали телефон, побачила, що дуже багато пропущених дзвінків 18 квітня. Є привітання, а потім — співчуття».
Олег Барна загинув під Вугледаром Донецької області 17 квітня за день до свого 56-річчя. У вівторок, 18 квітня, його фейсбук-сторінка була повна привітань із Днем народження. Тим часом майже добу Олега вже не було серед живих. Напередодні трагедії він подзвонив рідним, щоб привітати з Великоднем.
«Попросив про молитву: “Завтра зранку помолитеся за нас, бо ми йдемо робити вітер. Що б не сталося, нічого не переносити”. Мав на увазі, щоб нічого не відміняти, бо ми домовилися про весілля молодшого сина».
17 квітня на Вугледарському напрямку в районі села Павлівка з 30 чоловік загинуло 13, 17 були поранені. Олег Барна помер від осколкового поранення.
«Два поранення. Одне на нозі, але це було явно не смертельно. А на шиї осколок залетів у одну сторону — вилетів у другу. Наскрізне. Думаю, це сонна артерія, тому що вся спина була в крові. Шансу, що його могли б евакуювати та врятувати, не було. Шия незахищена. У 2014 році Олег мав бронежилет із броньованим комірцем для мінометників і саперів. Але він звільнився й лишив комусь той бронежилет. А тепер мав звичайний, шия була вразлива», — розповідає дружина.
Молодший брат Степан про загибель Олега дізнався з соцмережі. Побратим Барни написав пост, що той загинув. Степан не вірив. А вже 19 квітня забирав братове тіло з моргу Кам’янського.
«Коли забирав тіло, я був злий і ображений на нього. Тому що він мене не послухав. Я з ним говорив не раз. Він обіцяв мені піти з армії. Обіцяв і не зробив. Олег любив порадитися, але не завжди приймав рішення з того, що йому говорили. Я плакав і злився. Це мене довго не відпускало. Тепер стало легше. Це був його вибір. Те, що він пішов у штурмову бригаду, його ініціатива. Сам ішов наперед, пробивався. Це було рішення воїна».
Учитель. Коли замело, на роботу їздив на лижах
До 1994 року Олег Барна вчителював у сусідньому зі своїм селі, що за три кілометри. Взимку, коли замітало дороги, добирався до школи на лижах. На них їздив на роботу навіть улітку.
«Літні лижі — лижероїди. Вони досі є в нас. Тренувався на них ще студентом. По асфальту добре їхати. Якось сусідка поверталася з Чорткова. Каже: “Бачимо — посеред дороги хтось розмахує руками. Ми пригальмували. Але ніхто не спиняє машину. Нас об’їхали. До Білобожниці його й не наздогнали”».
Тоді були не найкращі часи для освітян. Учителям не платили зарплату.
«Ми молоді, у нас маленькі діти, — розповідає Ольга Василівна. — Олег у Чорткові на базарі купував м’ясо, привозив до Білобожниці одній жінці. Вона його коптила протягом тижня й робила ковбаси. Він у суботу вантажив це все на плечі у величезний наплічник. Їздив до моєї сестри в Одесу, возив туди оцю домашню вудженину. Спочатку вони походили по ресторанах, давали пробувати. Потім уже точно знав, що треба на другий тиждень, скільки кілограмів привозити. Тиждень працював учителем, а по суботах возив м’ясо. На ті гроші ми купили першу машину».
Молодший на 12 років Степан пригадує, як бізнес якось мало не привів до тюрми.
«Пам’ятаю, як учителям давали зарплату горілкою. Олег поїхав на базар до Чорткова з тою горілкою. Став там і продавав її. Його затримала міліція. Мав клопіт через це. Суди потім тривали».
Із 1994-го до 2002-го Барна працював уже в школі рідного села. Викладав фізику, інформатику й основи захисту Вітчизни.
«Деякі батьки просили, щоб займався з дітьми після уроків на спортивному майданчику. Олег тренував їх. Їздив із учнями в походи, учив виживанню на природі. Любив усіх дітей, учнів своїх. Потім, коли його учні публікували не дуже добрі коментарі, його те боліло».
Політик
Із 2002-го до 2010-го року був селищним головою в Нагірянці, де народився й де мешкають його батьки. А 2014-го став народним депутатом по мажоритарному окрузі. Він був помітний. Гаряче виступав, часто не добирав слів. Якось намагався винести прем’єра Яценюка із зали Верховної Ради. З парламентської трибуни заявив — «путін — ху*ло». Родина болісно сприймала політичні скандали, в які він потрапляв.
«Коли путіна, перепрошую, він обізвав ху*лом у Верховній Раді, мені передзвонила мама, сказала: «Диви, що Олег робить. Ми ж учителі, а він обзиває путіна в сесійній залі. Яка буде реакція вчителів на те, що мій син обізвав путіна ху*лом?». Олег не був уродженим політиком. Це сталося спонтанно і його затягнуло. Прийшов до Верховної ради з окопів Донецької області. Відсутність політичного досвіду давалася взнаки. Він був простий, прямолінійний. Тим користувалися. Його провокували на емоції. Олег реагував, як проста людина. Як політикові йому це не пробачали», — пригадує брат Степан Барна.
Пікет під хатою та шини
Через те, що вчитель перетворився на політика, страждала вся родина. Подвір’я Барнів у Білобожниці не раз пікетували, грозилися підпалити шини, як на Революції гідності, на якій Олег Барна був активним учасником.
Пані Ольга каже, що не була готова до надмірної уваги. Пригадує випадок, як на срібне весілля подарувала чоловікові подорож автобусом по Європі та як під час поїздки його впізнавали.
«Люди дивувалися, що депутат несе торби так само, як і всі. Ми в перший день запізнилися до автобуса. Водій сказав: “Хто запізнюється, то співає”. А наша компанія в церковному хорі. То ми заспівали на три голоси. Водії говорили: “Ви можете запізнюватися щоразу”. Люди десь із ним фотографувалися. Потім у новинах прозвучало, що Олег Барна їздив за кордон вибирати собі помічницю до Верховної Ради. Хоча це приватна поїздка і я її ініціаторка».
Він був різким на екранах. Але запросто міг заплакати через чужу біду, сам відвезти пораненого чи хворого, що звернувся до нього, до шпиталю, віддати депутатську зарплату волонтерам.
«Усі бачили, на чому він їздив і яким телефоном користуватися. У нас ніколи не було понтівських замашок. Ми виховані в сім’ї, де троє дітей. Родина вчителів у дев’яностих не дуже була соціально захищеною. Ми навчені до скромних умов. Що було, те було. Потім, коли пішли в політику, завжди носили костюми й взуття українського виробництва», — каже Степан Барна.
Воїн. Позивний «Депутат»
«Як перший раз у 2014 році ішов на війну, не знала про це. Подумала, що йде на збори як учитель військової підготовки. Так мені сказав. Учителів військової підготовки кликали на курси, вони тренувалися. Олег потрапив тоді в 128-му гірсько-штурмову бригаду», — розповідає пані Ольга.
Із часів АТО Барна мав позивний «Дядько Олег». Другий позивний — «Депутат» — отримав після того, як побував у парламенті. Попри те, що мав інвалідність третьої групи, яку отримав після поранення під час Революції Гідності, пішов на фронт ще задовго до повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022-го знову був у військкоматі.
«Олег мав проблеми з суглобами, адже в нього розтрощений таз після аварії, склеєний залізними шурупами, — розповідає брат Степан — сержант 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. — Суглоби поміняні металеві. Я розумів, що йому було важко служити в піхоті. Знаю, що таке для піхотинця ноги. Говорив із ним про це від січня. Він обіцяв мені, що буде порушувати питання про проходження ВЛК і списання з армії. Але весь час Олег це відкладав. Казав: “Я маю бути причетним до перемоги”. Він узагалі мене шокував, коли приїхав до Тернополя в комісаріат і пішов у 44-ту бригаду добровольцем. Я був здивований, як він мобілізувався».
Під час великої війни Олег Барна став стрільцем 68-ої єгерської бригади. У свої 55-ть не поступався тридцятирічним.
«У їхньому підрозділі найкраще стріляв. Це, мабуть, далося взнаки тренування. Олег — чемпіон України із зимового багатоборства. У цьому виді спорту є стрільба, лижі й підтягування. Хлопці приходили після завдання й утомлені падали. А Олег, трохи перепочивши, говорив: “Хлопці, на турніки”. Міг підтягнутися 25 і більше разів. Показував приклад. Ішов підтягуватися останнім. Казав: «Давайте спочатку ви, а я вам покажу, як у старості можна підтягуватися», — розповідає дружина.
Із храму винесли образ, який намалював Олег Барна
Олег Барна малював ікони та картини. Ольга Василівна показує одну з них — дівчина з довгою косою. На звороті підписано — 1991 рік.
«Це коли ми одружилися. Наче мене намалював. Я завжди мала таку довгу косу. Не позувала, але мій силует угадується. Сюжет Олег придумав. Малював на старих простирадлах. Мав рецепт від свого дідуся: варив основу, щось на кшталт клею (не знаю, з чого), робив ґрунтовку цим клеєм. Дідуся Олега звали Михайло Барна. Був відомим малярем. Тепер молодший син малює».
На горищі будинку стоїть мольберт. Залишилися пензлики й незавершена картина. Ангела, який стоїть над дітьми, Олег почав малювати перед 2014 роком. Так і не закінчив.
«Коли пішов у політику, постійно казала Олегові: “У тебе картина не завершена”. Відповідав: “Уже вийду на пенсію і буду малювати для хлопців”».
Одна його ікона висить у Чортківському катедральному соборі. Коли біля храму прощалися з тілом Олега Барни, цей образ винесли на вулицю.
«Олег зробив картину на замовлення. У людини, якій він намалював цей образ, його викупили. Побачили, що це Олега робота. Він уже був депутатом. І подарували йому на День народження його ж картину. Олег був дуже здивований. Сказав, що продану роботу й передаровану не дуже добре тримати вдома. І ми вирішили, що він подарує його церкві Петра й Павла», — розповідає пані Ольга.
Після довгої розмови виходимо надвір. До нас підбігає коричневий лабрадор. Кіллі (так звати собаку) був улюбленцем господаря.
«Як привезли тіло Олега до Білобожниці, собака зустрічав траурний кортеж на початку села. Раніше ніколи туди не ходив. Нас не було вдома. Ми супроводжували Олега з Києва. Він наче щось відчував», — додає Ольга Барна.
Авторка: Наталія Лазука
