Звільнення станції може стати лише частиною загального відступу окупаційних військ, які не витримують тиску Захисників і поступово змушені відступати на нові рубежі.
Офіційний кремль унеможливлює будь-яку можливість того, що російські військові підуть з території ЗАЕС. Спікер президента росії дмитро пєсков 28 листопада сказав, що станція була і залишатиметься під контролем росії. З одного боку, довіри брехливим заявам путінських глашатаїв немає від слова “зовсім”.
Армія загарбника не витримала осіннього наступу Збройних сил України, які поступово звільняють окуповані території. Звільнення Енергодару – це лише справа часу. З іншого – репутаційні втрати кремля, вимушеного вивести свої війська та звільнити ЗАЕС. Путін це чудово розуміє. Тому дуже важко уявити собі ситуацію, що російські війська добровільно залишать настільки важливий і ласий для загарбника стратегічний об’єкт. Тим більше, що окрім репутаційної ваги, окупація з подальшим присвоєнням української атомної електростанції та підключенням її потужностей до російської електромережі має ще й суттєве економіко-ресурсне значення.
Після запровадження Україною у 2015 році енергетичної блокади анексованого росією українського Криму проблему забезпечення окупованого півострова електроенергією досі так і не вирішено у повному обсязі. Власних потужностей із генерації для задоволення внутрішнього попиту в Криму не було до 2018 року, коли почали працювати електростанції “Таврійська” у Сімферополі та “Балаклавська” у Севастополі. Але основним паливом для обох станцій був газ, що поставлявся з вкрадених росією “вишок Бойка” в Чорному морі, які ЗСУ пошкодили та частково знищили ракетним ударом 20 червня. Так званий “енергоміст” між ростовською АЕС та Сімферополем теж не може задовольнити потребу Криму в електроенергії. Його потужностей ледве вистачає на забезпечення Феодосії та Керчі.
Тому кремль “мріяв” про підключення ЗАЕС до електропостачання Криму, яке б убезпечило півострів від загрози “блекауту”. З технічної точки зору “перепідключення” атомної станції з однієї мережі до іншої надскладна, але цілком можлива процедура за відсутності бойових дій та наявності величезних фінансових ресурсів. Тобто всього того, чого росія зараз не має і навряд чи отримає в майбутньому.
Реалії сьогоднішнього дня змінили настрої кремля від “Київ за три дні”, до загрози втрати всіх окупованих територій, включаючи анексований Крим. Навряд чи допоможуть нові хвилі чергових “могилізацій” у путінське військо уникнути нищівної поразки від Захисників України. Жодні бурятські “бойові шамани” не зможуть захистити загарбника від справедливої люті українців, які захищають свою землю та свободу.
Зростає санкційний та дипломатичний тиск країн-партнерів України на путінську росію. В Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку циркулює та обговорюється проєкт резолюції щодо створення трибуналу стосовно притягнення російського керівництва до відповідальності за злочини агресії в Україні. Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) проводить роботу щодо забезпечення максимального рівня безпеки ситуації навколо ЗАЕС. За словами гендиректора МАГАТЕ Рафаеля Гроссі, відведення російського озброєння із ЗАЕС буде частиною угоди між МАГАТЕ, Україною та рф з безпеки для АЕС. На його думку, сторони “досягнули фундаментальних принципів” і угода буде укладена до кінця цього року.
Безумовно, робота міжнародного агентства заслуговує на щиру подяку, але головним чинником можливого чергового “жесту доброї волі” з боку путінського кремля є не дипломатія, а насамперед успіхи українських Захисників на полі бою. Саме вони змушують окупантів виводити війська, залишаючи після себе тисячі загиблих ворогів і тисячі тонн понівеченого металу російської зброї. Росія опинилася в потужній облозі світового суспільства з одного боку і абсолютною реальністю нищівної військової поразки від України, проти якої сама ж почала криваву злочинну агресію.
Разом з цим, зростають ризики того, що “щур, загнаний у глухий кут”, може піти на будь-які провокації та військові злочини, “наостанок” все ж таки спробувавши “грюкнути дверима”. Сучасна влада росії за довгі місяці війни вже багато разів доводила свою звірську сутність, не зупиняючись ні перед чим заради задоволення своїх низинних хворобливих бажань та ще намагаючись звинуватити у своїх кривавих злочинах українську сторону.
Тому питання механізмів та термінів деокупації Запорізької АЕС є чи не найголовнішим чинником, від якого може залежати весь подальший перебіг подій цієї війни та життя мільйонів громадян України та прилеглих територій.
Юрій Федоренко
Блогер
