Цензор.НЕТ розповідає про людей, яких підозрюють у вбивстві журналіста Павла Шеремета 20 липня 2016 року.
Двоє з них перебувають за ґратами вже понад місяць, ще чотирьох затримали 12 грудня. За версією слідства, вони вбили Шеремета з метою дестабілізації соціально-політичної ситуації в країні.
ВЛАДИСЛАВ ГРИЩЕНКО, ПОЗИВНИЙ БУЧА
Кіборга із позивним Буча, Владислава Грищенка (народився 4 березня 1978 року), поліція затримала ще 24 вересня 2019 року. Підозрювали його на момент затримання у невдалому замаху на життя бізнесмена з Прикарпаття Михайла Чекурака.
Влад Грищенко пішов на війну добровольцем у 2014 році. Був сапером – і як один з, імовірно, доказів можливої причетності Бучі до вбивства журналіста на сьогоднішньому брифінгу правоохоронці оприлюднили аудіозапис розмови, у якій чоловік розповідає, що може швидко та з підручних матеріалів зробити вибухівку. Влад Грищенко спочатку воював у лавах “Правого сектору”, а пізніше – у лавах 95 аеромобільної бригади.
Вже після затримання правоохоронними органами Влад Грищенко робив заяву про те, що йому запропонували “взяти на себе” вбивство Павла Шеремета. Як розповів Грищенко журналістам, до нього прийшов чоловік, який не представився, і “…подав мені отакий красивий листочок, де були дуже чітко 4 фотографії. На одному був Шеремет, якого взорвали, на другому був Жуков, Шаповал, журналістка і місце вибуху на Чонгарі, коли електроенергію в Крим не постачали. І знаєте, що мені сказали? Мені сказали: бери одну зі справ на себе, і твоя дружина (Інна Грищенко, дружина Влада, була затримана 5 листопада. – Ред.) виходить”.
ІННА ГРИЩЕНКО, ПОЗИВНИЙ ПУМА
Інна Грищенко (народилася 5 січня 1978 р.) стала дружиною Владислава просто перед його відправкою у Донецький аеропорт. Пара одружилася 9 вересня 2014 року, і вже вночі після весілля Влад вирушив на передову.
Сама Інна Грищенко (позивний Пума) також є бійцем російсько-української війни. У лавах Добровольчого Українського Корпусу вона була психологом, а також працювала у складі контррозвідки. Була поранена у ногу в районі Широкиного.
“Ще Пума займалася волонтерською допомогою підрозділу. Крім того, вона була одним з організаторів функціонування “учєбки” “Правого сектору” – не розкрученої “Десни”, а іншого центру, так званого “Марусиного полігону”, – розповідає Цензор.НЕТ кіборг Михайло Лупейко. З чоловіком Пуми він разом проходив підготовку у “Десні”, і Влада також характеризує позитивно.
“Пума – пряма, зі специфічною манерою спілкування, але завжди на стороні закону і справедливості. За своїх завжди готова стати горою, у будь-який час готова допомогти чим може. Людина не лише слова, а й дії”, – розповідає про Пуму інша військова, Надія Лисенко.
На момент затримання і Буча, і Пума вже повернулися з війни у мирне життя. Вони займалися вихованням доньки та бізнесом – мали власне кафе.
ЯНА ДУГАРЬ
Яна Дугарь, дівчина з медичною освітою, з 31 січня 2017 року і дотепер проходить службу у 25 окремій повітряно-десантній дніпропетровській бригаді на посаді медичної сестри. До цього Яна служила у 66 військовому мобільному госпіталі у Покровську. Зі шпиталю під час боїв у промзоні та на шахті Бутівка була відкомандирована у Авдіївку в складі групи підсилення.
“…Сотні поранених та чимало загиблих, кров та жах. Здавалося, це пекло ніколи не скінчиться, вже не було розуміння, день чи ніч, ранок чи вечір, була робота”, – пригадувала Яна службу у мобільному госпіталі в інтерв’ю газеті Міністерства оборони.
“Війна нікого не може залишити байдужим, особливо медичних працівників. Ти давав клятву спасіння людей, а це – як військова присяга. Треба бути вірним своєму слову, виконувати свій обов’язок”, – пояснювала вона своє рішення піти на фронт.
“Яна – молода, весела і розумна дівчина, – каже у розмові з Цензор.НЕТ Марія Берлінська. – І скромна. Після одного з перших злетів ветеранок вона написала мені, що дуже рада була познайомитися з жінками, які були на війні з перших днів, і що вона “часто думає про те, що не гідна з ними знаходитися, не гідна взагалі їхньої уваги…”
Водночас, Яна Дугарь була нагороджена орденом “За мужність” III ступеню та низкою інших нагород – зокрема, нагрудним знаком “За зразкову службу”, медаллю “За оборону Авдіївки”, відзнакою “За врятовані життя”, медаллю “За збережені життя”, нагрудним знаком “Знак пошани” від Міністра оборони України.
“Яна – людина, яка завжди готова прийти на допомогу, чуйна, добра, мила дівчина. Наприклад, коли їздили на реабілітацію у Естонію – там тільки і говорили, що про неї. Ті, хто нас там приймав, дуже полюбили її. Бо вона щира, відверта… Потім нові друзі звідти приїздили в гості до України, до неї. І наші спільні знайомі завжди відзивалися про неї лише добре”, – ділиться колишній військовий медик Юлія Бердо.
ЮЛІЯ КУЗЬМЕНКО, “ЛІСА”
Юлія Кузьменко (народилася 5 листопада 1979 року), волонтер, яку підозрюють у безпосередньо встановленні вибухового пристрою на машину Павла Шеремета – дитячий кардіохірург, заввідділенням ендоваскулярної хірургії у Науково-практичному центрі дитячої кардіохірургії МОЗ. До цього вона працювала у Інституті Амосова, навчалася у Національному медичному університеті ім. Богомольця.
У 2016 році була нагороджена президентською відзнакою за гуманітарну участь у антитерористичній операції.
АНДРІЙ АНТОНЕНКО, RIFFMASTER
Андрій Антоненко, музикант, автор неформального гімну ССО, cпочатку їздив на фронт із виступами. Потім познайомився із бійцями 3 полку спецпризначення та командиром “Редутом” і “зрозумів, що повинен бути серед таких людей”. За його словами, це було “кохання з першого погляду”.
“Тихо прийшов, тихо пішов”, неофіційний гімн сил спецоперацій
“…Якщо про творчість у воєнний час, вважаю, сльози й страждання потрібно змінювати на музику бойову. Так, щоб коли у пісні йдеться про загибель козака, бійця, лунав і чіткий меседж: “Помстимося!”. Щоб захотілося просто зараз встати й наваляти ворогові”, – ділився Riffmaster своїми думками у тому ж інтерв’ю.
У армії Андрій Антоненко був сержантом та, за його словами, встиг побувати майже по всій лінії зіткнення.
ПЕТРО КИЯН, “ЕЛЕКТРИК”
Ще один затриманий за підозрою – доброволець Петро Киян (народився 22 вересня 1986 року). Петро Киян родом з міста Заліщики, що на Тернопільщині. Як видно з фотографій на його сторінці у Facebook, Електрик був, зокрема, у Дебальцевому. Після повернення з фронту у Києві вів активне суспільне життя, часто відвідував акції протесту та судові засідання, зокрема, по справі генерала Марченка.
