Цікава історія монастиря оо. Бернардинів, який відбудовують добродії і меценати. Вони своєю працею відроджують хорошу традицію нашого народу – дбати про культурну і сакральну спадщину. Протягом всієї історії багато жертводавців допомагали відбудовувати збаразькі святині, не оминули вони і костелу святого Антонія з Падуї і святого Юрія мученика.
Найбільша заслуга у будівництві монастирського комплексу, вигляд якого можемо бачити сьогодні, безумовно, належить Станіславу Потоцькому і його дружині Гелені. Станіслав Потоцький купив годинник для храму за суму 1800 злотих, а встановив його на вежі львівський годинникар Jan Schoedt. Був він із механізмом, який сповіщав годину голосним звуком, а п’ятнадцятихвилинний інтервал – тихішим.
У липні 1941 року згоріли вежі, дах і механічний годинник. У 60-х роках ХХ ст. вежі були поновлені і заново перекриті, але втрачені «очі» храму, як називали годинник, ще довгі роки дивилися на місто сліпими зіницями. У 1994 р. храм став об’єктом Національного заповідника «Замки Тернопілля» і був переданий у користування римо-католицькій парафії міста.
Не один рік парафіяльна спільнота дбає про збереження цього величного храму. Стараннями добродіїв, які щиро жертвують кошти і свій вільний час, були упорядковані підвали, здійснено реставрацію трьох вівтарів, консервацію амвона і ще двох вівтарів, проведена гідроізоляція фундаментів північної частини храму. Вежі заново були перекриті, а їх вигляд радує кожного збаражанина і гостей міста.
І вже зараз можемо побачити великий новий годинник на вежі, який встановили 17 жовтня. Два циферблати по різні боки північної вежі можна споглядати ще здалеку. Планується, що о дванадцятій годині звучатиме церковний гімн України. Наразі проводять роботи з урегулювання гучності дзвонів, щоб їх звук не заважав мешканцям центру міста.
Годинник був встановлений фахівцями польської фірми «RDUCH» на замовлення підприємця, мецената і добродія Андрія Савчука. Він родом із Тернополя, мама з невідомих причин залишила його в пологовому будинку, з дворічного віку жив у прийомній сім’ї, але Збараж також йому, як рідний. Тут він навчався у школі-інтернаті санаторного типу. Тут жили його однокласники і друзі. Він із вдячністю згадує родини: Новосельських, Волністових, Безкоровайних, Ганусевичів, Плотніків та інших мешканців міста Збараж, які радо приймали його в своїх сім’ях, допомагали у житті. Найкращі його спогади – про настоятеля храму святого Антонія о. Льонгина. Ще в ті молоді роки були мрії вчитися на священика, служити Богу і людям, але цим планам не судилося збутися.
Після смерті прийомних батьків в Андрія погіршився зір, тому він змушений був поїхати на роботу за кордон. З часом став підприємцем. З його слів: «…працюю директором брокерської компанії, у фірмі «Ленікор», займаюся благодійністю, допомагаю воїнам АТО, дітям-сиротам, тому що це дуже болюча тема для мене. Вирішив повернутися до рідного краю і здійснити мрію свого дитинства – повернути «очі» храму – купити і встановити годинник».
В неділю після Служби Божої у храмі святого Антонія з Падуї і святого Юрія мученика о.Давид виголосив вдячне слово меценатам костелу. А саме добродію, який повернув годинник на вежу храму, – Андрію Савчуку. Дякуємо усім, хто долучився до такої важливої справи. Бог вам віддячить, а парафіяни будуть молитися за ваше здоров’я.
Наталія ГАНУСЕВИЧ
