З проханням прокоментувати цю заяву, висловити свою думку про склад собору, а також поділитися прогнозом про те, хто може бути обраний гловою нової церкви, UAportal звернувся до митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського УПЦ МП Олександра (Драбинка).
– Чи плануєте ви брати участь в цьому соборі?
– Це залежить від того, яким буде і чи буде, благословення на цей Собор Святійшого Патріарха Варфоломія. Якщо обставини будуть складатися так, що буде все зрозуміло, і “Надзвичайний Установчий Собор Української Православної Церкви” буде проходити за узгодженим в євангельському дусі соборним розумом Церкви регламентом і програмою, то тоді, звичайно, можна розглядати питання про мою участь. Але якщо це буде виглядати і сприйматися як бажання певних осіб узурпувати першість, минаючи поняття братства, то моя участь під великим знаком питання.
– Поясніть, будь ласка, механізм. Яким чином формується склад учасників собору?
– Я сподіваюся, що Собор буде Помісним. Оскільки мова йде не про архієрейський “міжсобойчик”, а про формування церковної адміністративної одиниці, яка буде визнана світовим православ’ям Церквою-Сестрою.
Це не об’єднавчий собор, як його не зовсім коректно зараз називають. Це Надзвичайний Установчий Собор Української Церкви, яка на ньому і повинна бути представлена СОБОРНО – єпископами, духовенством і мирянами. Як колись і звучало в постанові Константинопольського Патріарха: що Київський Митрополит обирається “духовенством і шляхтою”.
Справа в тому, що релігійні організації, які називають себе Українська автокефальна церква, Українська православна церква (Київський патріархат), Українська православна церква, Синодальним рішенням Константинополя, яке було ухвалено недавно, були фактично анульовані. Теоретично, зараз всі раніше “неканонічні” перебувають у статусі “колишніх розкольників”, оскільки вони ще не увійшли в спілкування зі Вселенським православ’ям, не було євхаристійного єднання, не було співслужіння.
Після скасування рішення 1686 року, можна сказати, відбулося відновлення Київської митрополії Константинопольського патріархату, яка існувала до 1686 року, починаючи з Володимирового Хрещення. Тобто ми в своєму канонічному статусі повернулися до стану, який був більше трьох століть тому.
І говорити про те, що хтось є, а хтось не є… Всі єпископи, всі священики, всі миряни на сьогоднішній день, як би вони себе не називали – Київським патріархатом, Московським патріархатом, Автокефальною церквою – всі вони на сьогоднішній день є канонічно де-юре кліриками Константинопольського патріархату.
Вони можуть це визнавати за собою, можуть не визнавати, але та синодальна постанова Константинополя фактично відновила ту митрополію, яка була анексована Москвою в 1686 році. В такому випадку, що ми маємо з учасниками Собору?
На Собор повинні йти з благословення Його Святості Патріарха Варфоломія всі архієреї, які цього побажають, які знаходяться на території держави Україна і які знаходяться у відновленій юрисдикції Вселенського Патріарха.
Ніхто не може обмежувати їх в цьому праві, окрім самого Патріарха, який може сказати, що він вважає чиюсь участь доцільною, а чиюсь – ні. Можливо, з оглядкою на якісь обставини, що були в минулому.
– Це означає, що архієреї, які хочуть брати участь в соборі, повинні звернутися до Вселенського Патріарха?
– Я думаю, що сам Вселенський Патріарх або його уповноважена особа повинні звернутися і дати запрошення єпископам, які сьогодні де-факто знаходяться в його юрисдикції, на цей Собор. І той, хто прийде, має право брати участь в Соборі, і будь-хто з єпископів має право і можливість бути обраним Предстоятелем цієї Церкви.
– Тобто Вселенський Патріарх фактично визначить склад Собору.
– Я думаю, що так. Останнє слово за ним.
– Якщо в Соборі братиме участь митрополит Онуфрій, чи має він шанс бути обраним Предстоятелем цієї Церкви?
– Митрополит Онуфрій в такому випадку повинен підтримати ініціативу українського народу, яка була висловлена у зверненні президента і Верховної Ради до Вселенського патріарха. На Собор йдуть не для того, щоб там чомусь перешкоджати. Мета Собору – об’єднання і конституціювання Української помісної церкви. Він збирається не для того, щоб хтось висловлював свої зауваження.
Читайте також: “Один тільки канал “Росія 24″… Драбинко сказав, чого чекати від Москви в зв’язку з Томосом
Перед тим, як йти на Собор, кожен повинен сказати: так, я підтримую прохання українського церковного народу про дарування повної незалежності Православній Церкві України Вселенською патріархією і підтримую рішення про надання їй автокефального статусу. Якщо ієрарх йде на Собор просто для того, щоб сказати “я проти”, він не може бути учасником цього Собору.
– Тобто спочатку митрополит Онуфрій повинен дати таку обіцянку – що він не йде виступати проти чогось?
– Ні. В такому випадку треба зробити заяву до Вселенського Патріарха: я підтримую дії Константинопольського патріарха щодо врегулювання канонічного статусу Українського православ’я шляхом, обраним Вселенською Патріархією – Матір’ю-Церквою. Це не обіцянка. Це звернення. Це приблизно таке ж звернення, яке підписували всі ієрархи до сьогоднішнього дня.
– Зробивши таке звернення, він має повне право брати участь в Соборі?
– Звичайно. І думаю, це багатьма буде прийнято з християнської радістю і розумінням.
– І разом з усіма іншими ієрархами претендувати на роль глави церкви?
– Я припускаю, що обрання Предстоятеля буде проходити за такою процедурою. Складається список всіх присутніх учасників Собору в Архієрейському сані, і проходить голосування. У першому турі обираються три кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів, у другому турі – Предстоятель.
– Яка, на вашу думку, ймовірність того, що цю церкву очолить митрополит Онуфрій?
– Давайте поки не будемо про це говорити, оскільки я не маю інформації про його участь. Скажу чесно, якщо це станеться, я буду щиро радий і це буде дивом Божим. Спочатку, коли тільки-но виникло питання про надання Томосу Українській Церкві, я як ієрарх УПЦ дотримувався тієї позиції, що слід було зібрати Помісний Собор Української православної церкви на чолі з митрополитом Онуфрієм, звернутися до Вселенського Патріарха про дарування УПЦ повної незалежності і автокефалії, тобто реанімувати рішення Помісного Собору 1991 року.
Тоді ми говорили б про приєднання до Української Православної Церкви тих, хто на той момент був у статусі “розкольників”. Зрозуміло, що Предстоятелем такої церкви з ймовірністю 99,9% був би митрополит Онуфрій, оскільки він вже обраний єпископатом Української Православної Церкви і своїм особистим прикладом показав образ справжнього євангельського пастиря-доброго.
