Ми часто називаємо себе християнами, але не живемо за Євангельськими заповідями. Христос не є центром нашого життя. Він навіть не є близько до того центру. Звичайно, найголовніше в нашій вірі в Бога – наші особисті стосунки з ним, стан нашого серця. Але ці речі – невидимі та невідчутні. Це таємниця, відома лише Богу. Все ж, нашу віру чи її відсутність можна виявити та проекзаменувати. Дізнатись чи є ми християнами легко можна проаналізувавши хоча б своє ставлення до Церкви. Бог тотожний своій Церкві, яка названа Тілом Христовим. Сам Господь є Її Головою (Еф.1:22-23).
Нижче вашій увазі десять пунктів, кожен із яких принциповий для християнського світогляду. Якщо ви не прагнете виконувати хоча б один із них, я змушений повідомити погану новину. У вас значні проблеми в духовному житті, які слід якомога швидше виправляти. І, даруйте, називатися християнином вам поки рано. Якщо людина не виконує навіть зовнішніх обрядів, найбільш простих і елементарних, годі сподіватися, що при цьому вона ще й веде якусь внутрішню боротьбу з гріхом. Не може людина стати ректором університету, перед цим не закінчивши середню школу. Не може підняти центнер той, хто не підніме 10 кілограм. Отже, давайте почнемо.
1. Молитва. У нас повинна бути свідома молитва вранці та вечері. Я маю на увазі не тільки важливість молитви щодня, кілька разів у день. Про таке навіть соромно згадувати. Тут я кажу про те, що читаючи тексти молитов із книжки, ви повинні розуміти зміст слів, які промовляють ваші уста. Якщо ви молитесь лише губами, а серце й розум порожній – це взагалі не молитва, а “коливання повітря”. Вам повинно бути зрозумілим кожне слово, з яким ви звертаєтесь до Бога. Скажімо, читаючи «Символ віри» ви маєте знати про що йде мова в кожному його члені. Годі вже говорити, що молитва повинна бути регулярна, вранці та ввечері, при важливих справах, щодня без перерв. Якщо буде день, коли ви не молилися – не називайте себе християнами.
2. Піст. Християнське життя не мислиме без аскези, без внутрішньої праці над собою. Якщо ви знаєте справжній сенс православного посту, ви не виправдовуєте його порушення своїм віком, станом здоров’я, бідністю чи іншими речами. Справжній християнин це той, хто хоче та любить постити, й бере благословення в духівника не на його послаблення, а на посилення. (Все ж, справжній духівник такого благословення ніколи не дасть). Якщо ви не можете назвати інших постів окрім Великого та коли вони вшановуються – не називайте себе християнами. Як ви можете постити разом із Церковою, якщо не знаєте коли вона це робить?
Читайте також:10 порад людині, яка хоче йти до Сповіді
3. Активна участь у Таїнствах. Православна Церква навчає, що спасти свою душу людина не може, якщо в цьому їй не допомагає Бог. Найбільш явно нині Бог діє на людину через Святі Таїнства, де через зовнішні обряди священика невидимо сходить Святий Дух. Без святих Таїнств людина поступово духовно атрофується та вмирає. Ось чому християнська сім’я має бути повінчана, діти похрещені та миропомазані, хворі пособорувані і тд. До Сповіді практикуючі християни приходять не рідше одного разу на місяць, відповідно до благословення свого духівника. А причащаються лише після ретельної підготовки (говіння).Тож, якщо ви сповідаєтеся один раз на рік перед Великоднем, і не можете відрізнити маслосвяття від миропомазання, – не називайте себе християнином. Не обманюйте себе.
4. Духовне читання. Було б дивно людині називати себе прибічником Христа, нічого про Нього не знаючи та не бажаючи знати. Читання Святого Писання є внутрішньою потребою християнина, яка разом із бажанням краще пізнати Бога, не покидає людину все її життя. Якщо хтось має час на читання всього на світі, на телевізор, компютер і соціальні мережі, але не читає православних книг, не може відрізнити Біблію від Євангелії – нехай не називає себе християнином. Знати християнську традицію це чудова риса навіть не віруючих, і не християн. І горе людині, якщо вона сама не усвідомлює свого реального стану.
5. Наявність духівника чи постійного священика. Цей пункт передовсім стосується жителів міста. У селах, де одна церква й один священик, люди вибирати не можуть, бо немає з кого. Але якщо людина живе в місті, постійно ходить сповідатися до різних отців, веде себе безвідповідально, ніяк не може визначитися чого вона хоче, бігає від однієї парафії до іншої, або молитися ходить до однієї церкви, а сповідатися «туди де її ніхто не знає», вона лукавить і її сповідь не може розглядатися, як чинна. Це брехливий самообман. У добрих християн є свої постійні, багаторічні духовні керівники, яких вони не соромляться, бо знають, що там є батьківська підтримка та любов. Той, хто не має чи не прагне мати «свого» священика – не християнин.
6. Активна участь у загальних богослужіннях. Християнин – це той, хто любить молитися і знаходить у молитві не тягар і муки, а відраду та втіху, радість і духовну насолоду. І багато милішою за домашню молитву є молитва в храмі, зі своїм духовним отцем, братами та сестрами у Христі. Якщо ви спеціально відвідуєте храм у час, коли там «нікого немає з людей», щоб вони вам не заважали, або буваєте лише на недільному богослужінні – ви не християнин. Християнин не може бути самотнім. Ми спасаємо своє душі лише взявшись за руки. Поодинці ми лише грішимо та гинемо. Християнин любить загальні богослужіння, знає їх, знає церковні піснеспіви та залюбки приймає участь у житті парафії. Якщо ви в церкві лише «гість», а не «житель» – ви «гість» й у християнстві.
7. Регулярна підтримка діяльності парафії. Існування церковної споруди та повночасне служіння священика й причту вимагає цілком конкретних фінансів. Християни регулярно грошами підтримують діяльність своєї парафії, допомагають священику бути служителем вівтаря, а не шукати додатковий заробіток. Наша пожертва – це не милостиня людям у рясах, а власна відповідальність за існування церкви в конкретному місці. Це та частинка спільного хреста, яку несуть спільно всі члени громади. Той, хто робить мізерні пожертви, або раз на кілька місяців – не християнин. І не тільки тому, що жадібний, а тому, що не готовий брати на себе відповідальність за спільну справу. Бог посилає Свою благодать із неба. Але грошей на оплату електроенергії чи газу в храмі він не пошле. Це вже наш обов’язок.
8. Місіонерство. Наша віра в Христа – це найбільший наш скарб і життєва радість. Кожен, хто пізнав Бога, не може не ділитися цією радістю з іншими. При цьому, нам зовсім не обов’язково ходити від дверей до дверей, розповідаючи про свою віру. У християн і без цього регулярно виникають нагоди запросити до церкви своїх родичів або друзів і допомогти їм оцерковитися. Якщо у дорослих віруючих є хрещені діти, вони (дорослі) так само мають обов’язком перед Церквою та своїми похресниками займатись їх освітою та духовним становленням. Якщо ми не прагнемо запалити світло Євангелія для своїх ближніх – ми не християни.
9. Категорично відкринули двоєвіря. Християни не читають гороскопів навіnь жартома, не тримають удома амулетів, язичницьких символів: підков на щастя, мотанок, чи іншої маячні. Вони не «скидають вроки» і не звертаються до ворожок, не носять «на щастя» шпильок, червоних ниток на зап’ясті чи речей одягнених «навиворіт». Прийнявши Ісуса Христа, як свого Бога і Спасителя, християни раз і назавжди відкинули язичницький, демонічний світ, живучи лише у Божому світі Церкви Христової. Якщо хтось «заграє» зі світом темних сил – він не християнин.
10. Християнський світогляд. Бути віруючим означає не тільки приймати факт існування Бога. Віруюча людина вчиться мати «розум Христовий» (1 Кор.2:16). Вона категорично відкидає безглуздя про якось “бога в душі”, вона не боїться смерті, відвідуєте похорони. Вона категорично проти абортів, не схвалює гомосексуалізм, порнографію, інші види легазізованого гріха. Вона уникає паління та алкоголю не лише тому, що вони вбивають тіло, але тому, що це шкодить душі. Християни відганяють думки про можливість зради чоловіку чи дружині. Вони позволять собі красти на роботі, не зазіхають на сусідське майно, тощо. Якщо у вас не так – ви не християнин. Мені дуже шкода.
***
Звичайно, ці пункти доволі суб’єктивні, й цілком ймовірно, вже завтра я написав би їх у зовсім іншому порядку, чи може й додав би цілком нові тези. Все ж, навіть ці що є, доволі точно можуть намалювати духовний портрет християнки чи християнина. Якщо ми читаючи їх розуміємо, що нам особисто ще є над чим працювати, то давайте не вагаючись виправлятися. Впевнений, що у вашому храмі є чудовий священик, який зможе допомогти вам вирішити кожне ж проблемних питань. Головне зрозуміти, що наше спасіння тепер залежить не від Бога, а від нас самих. Бог свою частину роботи звершив Своєю смертю на Хресті, Воскресінням і Вознесінням. Тепер слово за нами. Якщо ж ми не помічаємо в собі гріхів це не означає, що в нас їх немає. Це всього лиш красномовно свідчить про нашу духовну сліпоту…
Протоієрей Євген Заплетнюк,
джерело: сайт bogoslov.org
