Уявіть, що знайомий таксист, послугами якого ви користуєтесь 17(!) років, увесь цей час сумлінно працює, оперативно реагує на ваші запити та побажання, намагається не порушувати правила дорожнього року, але возить вас одним авто, яке безрезультатно намагається придбати, не отримуючи дозволу від держави.
Тобто людина 17 років працює, надає необхідні суспільству послуги, сплачує податки, але, за законом (!), не має права придбати у власність засіб виробництва. Дивно, чи не так? Проте саме з такою реальністю стикаються щодня дрібні та середні фермери України (і ще шести держав у світі – серед них Конго, Венесуела, Північна Корея, Куба). Не найкраща компанія для перейняття економічного досвіду…
Сьогодні в Україні 33 тис. сільгосппідприємств, і 27,4 тис. з них – не є великими господарствами, бо використовують до 100 га кожне. Проте абсолютно всі, витрачаючи час, ресурси і нерви, щодня стикаються з рядом проблем, подолати які, в умовах дії мораторію на землю, неможливо.
По-перше, мораторій фактично унеможливлює законне розширення дрібним фермером площ для сільськогосподарського обробітку. Нема прозорого ринку землі – зате є діючі «тіньові» й «сірі» схеми, рейдерські захоплення та навколозаконні оборудки з землею, з яких, зрозуміло, не платиться жодних податків до державного бюджету.
Я погоджуюся, що був сенс запроваджувати мораторій майже два десятки років тому, коли існували побоювання, що новоспечені власники земельних паїв не зможуть розпорядитися ними «з розумом» та порозпродують за безцінь, як це колись робили власники ваучерів. Проте нагадаю (бо про це чомусь не дуже часто говорять), що 10 з 15 найбільших агрохолдингів в Україні були створені саме під час дії мораторію.
По-друге, кожен фермер знає про фінансові складнощі із закупкою насіння, пального, не кажучи вже про нову техніку. Проте земля, на якій працюють фермери, не є активом, який можна використовувати як заставу. Тобто дрібному фермеру отримати дешевий кредит у банку під доступні відсотки нереально, – хоча величезні агрохолдинги мають прекрасний доступ до дешевих іноземних кредитів.
По-третє, у мене особисто викликає питання власне ефективність мораторію. Адже, окрім маси незручностей для тих, хто працює сьогодні на землі, серед його наслідків: розквіт корупції в земельній сфері, яка виникає там, де є заборони і нема чіткого законодавчого регулювання, несприятливі умови для розвитку малого та середнього сільськогосподарського бізнесу, а це, в свою чергу, – недоотримані податки та «дефіцитна діра» у Пенсійному фонді.
Пригадайте нашу сусідку Польщу в 1990-х роках, як «челноки» возили туди все, що можна, від цвяхів до горілки та халви. Польща відкрила земельний ринок і успішно годує нас сьогодні своїми яблуками, і не тільки яблуками.
Ми ж досі лише «пишаємося» найкращими в Європі українськими чорноземами, не даючи працювати на них ефективному землевласнику, та не усвідомлюємо, що час грає проти нас.
Голландія, яка за площею знаходиться на 131-му місці у світі, посідає 2-ге місце (після США) за обсягом експорту продовольчих товарів. Голландські фермери, завдяки інноваційним науковим розробкам, вже сьогодні вирощують певні культури взагалі БЕЗ ґрунту.
Діючий мораторій не просто примушує жити і працювати в реаліях майже двадцятирічної давності. Без скасування мораторію на землю дрібні фермери не бачать майбутнього. Обмежуючи розвиток дрібного та середнього фермерства, мораторій позбавляє Україну шансів покинути дружнє товариство Конго та Північної Кореї і приєднатись до європейської спільноти не на словах, а за рівнем розвитку та рівнем доходів.
Для зняття ж мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення необхідно створити передумови для роботи ринку земель. Для цього, вважаю, необхідно прийняти закон про оборот земель сільськогосподарського призначення, визначити розміри обмеження на володіння землею і створити Земельний банк, де фермер міг би отримувати кредити для викупу землі.
Обговорення