Три доби, дев’ять діб, сорок діб… Мабуть, немає людини, яка б не чула про те, що після смерті душа померлого ще не покидає наш світ і перебуває поряд із рідними. І я чув, але сумнівався в цьому, мовляв: «А хто повернувся і розповів про це?» Знаю, що є віруючі окремих сект, які вперто вважають, що душа помирає разом із тілом. Для них навіть те, що існування душі вже довела наука, не доказ.
Від невиліковної пухлини у мозку в нас помирає син. Велике горе і хочеться чимось відволіктися. Дружина переглядає модні тоді серіали, я не пропускаю телевізійних трансляцій футболу й боксу в кімнаті, де помер син. Раптом чую, як хтось за письмовим столиком сопе і похропує… Думаю, кіт. Заходжу в другу кімнату, а там дружина, поруч якої лежить домашній улюбленець, уважно дивиться серіал. Повертаюсь і знову чую те саме похропування. Виключив «телеящик» і з думкою: «…Відпочивай, сину, заважати не буду» — зачиняю двері кімнати.
На завтра жінка і сваха готують усе потрібне для сороковин (храм, кладовище, поминки в кафе). Сваха промовила: «Вже завтра душа Віталія піде на небо…» Я подумав: «Та хто це знає?» — але промовчав. О четвертій ночі проходжу повз кімнату й чую голос Віталія, не сиплий, як перед смертю, а чистий, як до хвороби: «Все зовсім не так, як ви думаєте!» Заглядаю в кімнату, нікого не побачив. Тут жінка питає: «Ти з ким розмовляєш?» Збрехав: «Тобі почулося». А сам не розумію: про що син нам дорікав?
І невдовзі пояснення прийшло. Сваха дуже любила зятя, і він відповідав повагою до тещі. Вона зробила портрет Віталія і повісила в своєму робочому кабінеті. Зайшов якось у кабінет поважного віку (84 роки) сімферополець оформляти документи на лікування. Побачив портрет і питає: «А це хто вам?» «Мій зять», — відповіла сваха. Дідусь виявився екстрасенсом і каже: «…Але ж він помер?» Це було несподівано.
У подальшій розмові екстрасенс порадив на шість місяців сховати портрет, бо через нього витікає негативна енергія з іншого світу. І ще він здивував: «…Зараз його душа в Тибеті». Теща цього не знала, але я знав, що Віталій усе своє життя мріяв потрапити в Тибет, бо дуже цікавився чудесами тибетських монахів. І тут я згадав про Агрофену Маковей (Чернівецька область), яка у газеті писала про те, що не всі душі після сорока діб потрапляють у чистилище. Була думка, що гріхи можуть не давати цього зробити. І треба, щоб родичі, найкраще — діти, молитвами просили в Бога прощення гріхів у храмах. Або ж душа щось ще не виконала за життя, тому залишається на цьому світі. Звичайно, я і замовляв молитву за померлих, і свічки ставив з надією, що це допоможе душі сина.
Нещодавній випадок (перед переходом на зимовий час) змінив мою уяву про позаземне життя душі. Годинник впав на бетонну підлогу і ремонту вже не підлягав. Я згадав, що залишився електронний китайський годинник Віталія. Поміняв акумулятор і спробував відрегулювати. Але нічого не виходило. Знайшов в Інтернеті інструкцію, але ніяк не зміг виставити дні і позбутися значка «будильник», який ставав самостійно там, де непотрібно. Виставив 00:00:00 і вирішив на другий день зайти в майстерню. Відтак глянув на портрет сина і сказав: «…А був би ти, то налаштував би мені цю китайську штуку». Коли вранці зібрався йти в майстерню, побачив, що годинник працює і все відрегульовано. Сумнівів не було — син простив мені те, що я без дозволу взяв годинник, який мав передати внукові, коли підросте. Тому Віталій виконав мою просьбу. Подякував я тому ж портретові й пішов у храм ставити свічки і молитися за душі померлих рідних. Через дві доби треба було перевести годинник на зимовий час. Насмілився я зробити це самостійно. Вийшло в мене з першої спроби і дивно тільки те, що й тоді я робив регулювання саме в такому порядку. То чому ж нічого не вдавалося?
…Ще більшим підтвердженням існування душі є чудо, свідками якого стали 32 людини після смерті моєї дружини. Але про це — в наступному матеріалі.
Богдан КУШНІРИК.
м. Тернопіль.
Фото з вільних джерел, текст – Вільне Життя
