Тернополянку Нелю Чухрай більше знають з бренду Ninel-Ka, який вона створила 7 років тому. Неля творить браслети, сережки, чокери, ґердани, перстені з бісеру. Має диплом маркетолога. Проте за фахом ніколи не працювала. Наразі працює у Центрі польської мови і культури «MojaPolska».
– Не уявляю свого життя без солодощів, кави, книжок та хороших фільмів. – розповідає про себе Неля Чухрай. – Люблю виписувати цитати з фільмів. Люблю кімнатні рослини. Хочу, щоб мене оточувало якомога більше зелені. Нещодавно до списку того, що я люблю, додались і сови: картинки, сувеніри, одяг із їхнім зображенням…
Бувало таке: заходжу до магазину з одягом – обов’язково натраплю на кофтинку із зображенням сови. Заходжу в кав’ярню – і там вони є. І це при тому, що спеціально за ними не шукаю! Ми з подругою жартуємо часом: чи то я переслідую цих створінь, чи то вони мене? Захоплююсь також психологією: читаю книжки на тему особистого розвитку, дивлюсь фільми, спілкуюсь із професійними психологами. І можу сказати, що деякі з них мені допомогли стати тією, ким я зараз є.
– Що ще творите?
– Якщо брати до уваги загалом, то розпочинала я зі створення слінгонамист, гачкувала прикраси та іграшки. Пізніше перейшла на в’язання на спицях, створювала «одежинки» для горняток. Згодом захопилась вишиванням – шила та вишивала обкладинки на документи. За якийсь час освоїла фелтінг – техніку сухого валяння. Валяла із вовни декоративні іграшки. Окрім того, пробувала працювати у техніці сутажної вишивки.
Також створювала прикраси: сережки, браслети, кольє. Працювала із блискавками. В моєму доробку були брошки, браслети та сережки із звичайних блискавок. Коли знову хотілось чогось нового навчитись, перейшла на бісер. Тож зараз я створюю з бісеру не лише браслети, а й сережки, чокери, ґердани, перстені.
Насправді, хотілось охопити якнайбільше технік, тому що було дуже цікаво вчитись. Згодом зрозуміла, наскільки це важливо – вміти багато всього. Адже можна було поєднати кілька технік в одному виробі! Тому таку непостійність, яку інші вважають «мінусом» в моєму характері, я перетворила на «плюс».
– Чи можете ви «прочитати» людину по тому, які вона носить прикраси?
– Не зовсім. Жінки ж не завжди носять одні і ті ж прикраси. Вони можуть обирати прикраси під колір та стиль вбрання. Буває, що жінка дотримується лише одного стилю в одязі. Відповідно і намиста, сережки, браслети у неї теж підібрані під один стиль. А буває так, що дівчата полюбляють кілька стилів. І під кожен одягають різні прикраси. Це за умови, що вони можуть вміло поєднувати одне з іншим.
Трапляється так, що жінка працює в офісі. Стиль стриманий, класичний. Прикрас мінімум. І вони ледь помітні. В основному – ланцюжки, перлинки, кришталеві намистинки. А от поза межами роботи вона любить бохо-стиль (вільний стиль, поєднання фактурних, багатошарових, мереживних, кольорових елементів), тому на ній багато барвистих та цікавих прикрас, які поєднуються між собою і довершують цей образ «богині». Тому зустрівши цю жінку зранку перед роботою і увечері, у вільний час чи на вихідних, ви можете здивуватись, наскільки це можуть бути дві різні людини.
– Які люди люблять прикраси з бісеру?
– Дуже різні. Не можна сказати, що всі люблять однакові прикраси. Я от, наприклад, ніколи не звертала уваги на прикраси з бісеру. Коли почала створювати прикраси, то і сама почала їх носити. Бо який же чоботар без чобіт?
Комусь до вподоби ґердани, комусь-джгути, ще хтось полюбляє чокери. Це залежить від багатьох факторів. Колись одна жінка розповіла мені, що терпіти не може ґердани саме тому, що вони нагадували їй про особу, яка їй була дуже неприємна. І таке буває.
Зазвичай прикраси з бісеру обирають під вишиванку. Це хибне уявлення. Адже бісер може прекрасно поєднуватись і у звичайному, навіть офісному вбранні. Можна обрати одно чи двоколірний браслет пастельних відтінків і поєднати його із сукнею та блузою. Можна поєднати плетений з бісеру джгут із сорочкою класичного крою та штанами. Звісно ж, для цього необхідно добре обдумати наперед гардероб та прикраси, або проконсультуватись із стилістом-шопером.
– Ваші прикраси нетипові. Звідки черпаєте ідеї візерунків? Які найнесподіваніші ідеї чи зображення були?
– Ідеї для ґерданів-картин раніше черпала з Інтернету, де у вільному доступі були такі схеми. Не можу сказати, що було щось несподіване. Такі прикраси вже самі по собі несподівані, оскільки незвичні для більшості людей. Не кожна жінка буде готова носити на собі такий ґердан.
Більшість звикли до простіших зображень: квітів, листя… Чогось такого, що раніше зображувалось на вишиванках, рушниках, подушках, і до чого наші очі вже звикли. Але Ninel-Ka любить ламати стереотипи. Саме тому на світ одна за одною з’являлись прикраси з білими ведмедями, вовчицею, лебедями, снігурами, вагітною жінкою та з архітектурними пам’ятками. А скільки їх ще буде!…
– Головний урок, який отримали, займаючись рукоділлям.
– Виріб має бути якісно зробленим та враховувати всі побажання клієнта. Коли я тільки починала приймати замовлення, то ставилась до цього трохи легковажно. Поспішала віддати виріб, не перевіривши його досконало. Згодом кілька подібних уроків життя мені надало. Я навчилась спілкуватись з людьми, навчилась їх слухати. Адже хочеться, щоб мої творіння приносили лише радість і задоволення. Тому зараз все по-іншому. Я і надалі вчусь, але вже чомусь новому.
Життя підкидає мені для роздумів і навчання нові уроки. І якщо я їх засвоюю,то стаю на сходинку вище, якщо ж ні, то вони повертаються до мене через нових людей та ситуації, і я, відповідно, опускаюсь на один щабель вниз. Що б там не було, я – оптиміст. І моїм життєвим кредо вже багато років є фраза «все що не робиться – на краще». Тому як би там не боліло і не пекло після певних ситуацій, вірю, що все буде добре.
– Принципи, якими ви керуєтеся у житті.
– Якщо говорити про рукоділля, то я цей принцип прийняла для себе, як тільки почала займатись рукоділлям задовго до того, як почали надходити замовлення – ніколи, ні за яких обставин не використовувати прикраси чи інші вироби у своїх цілях, особливо, це стосується речей, що були виконані на замовлення.
Тобто я ніколи не одягала і не носила прикраси, які робила просто так чи на замовлення. Якщо якусь із прикрас одягала, то вона автоматично ставала моєю і вже не продавалась.
Це і є мій принцип вже багато років.
– У чому доводилося відмовляти собі, працюючи?
– Інколи відмовляла собі у сні. Не на всю ніч, звісно, а лиш кілька годин забирала. Часом не встигала із замовленням, інколи натхнення «не йшло спати», і мені не спалось, поки не завершувала почате.
– Це було того варте?
– Так, це було того варте. Люблю дивитись на результати своєї роботи, особливо, коли вони підкріплені словами подяки від власників прикрас.
– Чи боялися ви чого-небудь, виготовляючи прикраси на замовлення?
– Боялась, як і всі. Страх був, що виявиться якийсь брак. Боялась, що людина більше не захоче звернутись. І це вплине на мою репутацію. Страхи та ризики завжди є. У будь-якій справі. Тут головне – мати поруч потрібних людей, які допоможуть подолати боязнь та невпевненість.
– У вас є друзі серед рукодільниць? Чи можлива дружба між жінками чи рукодільницями, чи завжди буде елемент суперництва?
– Так, звісно. У мене є багато знайомих-рукодільників. Це і чоловіки, і жінки. Дружба між жінками можлива. І між жінками-рукодільницями теж. На даний момент у мене є одна подруга-мисткиня, з якою ми тісно спілкуємось і підтримуємо одна одну не лише як майстриня майстриню, а й як подруга подругу.
Познайомилися ми три роки тому. Згодом виявилось, що народились в один день –20-го числа, проте в різні місяці та роки. З тих пір ця цифра нас переслідує. Саме 20-го числа ми з нею подали документи на отримання звання майстра народної творчості, саме 20-го числа за кілька місяців потому нам присвоїли це звання. 20-го числа ми відкривали свою спільну першу виставку робіт під назвою «Мелодія творчих сердець».
Відбувалося ще багато спільних подій саме 20-го числа… А одного разу, коли ми вирішили сходити на каву, то наш столик із замовленням був саме з таким номером. Словом, ця цифра супроводжує нас вже не перший рік. І хоч обоє ми не віримо у забобони, проте дуже кумедно, коли стається щось особливе, і виявляється, що і там є число «20».
– Учень якоїсь справи може перевершити свого вчителя?
– Вчитель на те й вчитель, щоб НАВЧИТИ, а все решта залежить від наполегливості і таланту учня. В моєму житті такого ще не траплялось, оскільки я до недавніх пір нікого не навчала, а лише навчалась. Але нещодавно я почала проводити майстер-класи.
– Чи виникало бажання покинути рукоділля?
– Так. І неодноразово. Таке бажання виникало тому, що на той момент не було підтримки такої, якої б мені хотілось. А навпаки, були лише докори та глузування.
– Чому не покинули?
– Не покинула, тому що Хтось там зверху дарував мені людей та обставини, які доводили протилежне. Зараз моє оточення дещо змінилось, тому думок полишати рукоділля не виникає.
– Чим є прикраси для вас: любов’ю, способом самовираження?
– Це спосіб подарувати частинку себе. Як ми знаємо, є п’ять мов любові: час, подарунки, слова підтримки, дотики, вчинки служіння. Моєю мовою любові є подарунки. З дитинства я любила щось дарувати. Пам’ятаю, як щороку підписувала відкритки своїм подружкам-однокласницям: вітала їх з днем Ангела чи днем народження.
Моя сестра у важкий період мого життя допомогла зрозуміти, що рукоділля допоможе мені вийти з тої ситуації, в якій я опинилась. Так я розпочала своє знайомство з гачком та нитками. Створювала прикраси, які обов’язково дарувала і через які я відчувала, що це потрібно не лише мені, а й тим, хто мене оточує. Із замовленнями мені також допомагала моя тепер уже кума, а тоді близька подруга. Вона підкидала нові ідеї, телефонувала, коли їй терміново був необхідний подарунок.
– Яке ваше найбільше досягнення у житті?
– Сказав колись мій чоловік, після підкорення Говерли: «Це наше друге досягнення». Я спитала: «А яким же було перше?» Він відповів: «А перше стоїть поряд! Це наша доця». Тут я його повністю підтримую. Додам лишень, що зараз мої досягнення невеличкі, проте вони є. Оскільки колись я про це навіть не думала. Минулого року я отримала звання майстра народних промислів художнього бісероплетіння.
Раніше побутувала думка, що без знайомих «в люди не пробитись», проте за останні місяці я зуміла довести самій собі, що це можливо. Людям подобається те, що я роблю, про це хочуть розповідати у пресі. І це мене окрилює.
– Чого ви ще не здобули?
– Завжди є чого досягати. Тому навіть враховуючи ті невеличкі здобутки, які в мене є, зараз все ж не збираюсь зупинятись. Хочеться освоїти ще кілька рукодільних навичок. Але в добі так мало годин…
– Що вами рухає, що творите таку красу?
– Мрія. Колись я дуже багато мріяла. Про те, ким стану і чим займатимусь, якою буде моя сім’я, які країни відвідаю… З роками мрії не зникали, проте їх ставало менше. Бо ж якась частина з них ставала реальністю. Інколи мрії змінювались. Проте не було в моєму житті такого, щоб не мріялось зовсім. Тому я активно підтримую тих, хто опускає руки і перестає вірити в здійснення мрій. Життя підказує протилежне. Навіть більше, інколи трапляється і таке, що мрія здійснюється в той же день, коли з’явилась. Наведу невеличкий приклад з життя нашої донечки.
Минулого року ми купували подарунок одному хлопчику, сину наших близьких друзів. Це була настільна гра. Доня ходила на ринок зі мною вибирати цю гру. І от, поки ми йшли додому, вона мені всю дорогу розказувала, як сильно вона хотіла б мати таку ж гру. Зі свого боку я пообіцяла при першій же можливості придбати цю гру. Це було зранку. А після обіду до нас в гості завітала моя сестра із подарунком для доні, так як кілька днів тому у неї був день народження. Як ви думаєте, що ж було у подарунковому пакунку? Настільна гра.
І це при тому, що ми з сестрою навіть не говорили про ранковий похід на ринок і про те бажання доці мати таку ж настільну гру. Це був чудовий приклад здійснення невеличкої мрії. Тому мрії – це дуже рушійна сила, як на мене. Звісно ж, зусилля необхідно прикладати. Робити кроки для того, щоб мрія перетворилась на ціль. Над цим я зараз і працюю.
– Що саме ще хочете створити і чому саме це?
– Хочеться вигадати щось таке, чого до мене ніхто не створював. Можливо, це буде виріб з бісеру, можливо щось, що поєднуватиме різні техніки та матеріали…
Колись подивилась фільм, який згодом став одним з моїх улюблених, «Доки не зіграв в ящик». У стрічці почула інформацію – давні єгиптяни вірили, що перед воротами Раю будуть запитувати про дві речі: 1. Чи знайшов ти радість у житті? 2. Чи принесло твоє життя радість комусь? Над другим я працюю. Хочу залишити по собі слід. Хочу, щоб мій талант приніс радість якомога більшій кількості людей.
Наталія ЛАЗУКА, Про те
Обговорення