Фатально закінчилися зимові розваги на санях для 22-річної Юлії Базар із смт. Микулинці Теребовлянського району.
Трагедія сталася у ніч з 22 на 23 січня у селі Кровинка, що за десять кілометрів від Микулинців. Юля зі своєю подругою Катею та її хлопцем, а ще з його другом захотіли набратися адреналіну — вчепили двоє санчат до автомобіля ВАЗ і помчали сільською дорогою. Катя зі своїм хлопцем сіла на одні санчата, а Юля, сама — на задні.
Веселий сміх, неймовірні відчуття свободи та польоту по засніженому шляху! У той час вони не думали, що все може обірватися в одну мить. На повороті сани різко занесло на узбіччя аж до огорожі і «пасажири» випали… Юля сильно вдарилася об бетонний стовп. Дівчину госпіталізували до лікарні з відкритою черепно-мозковою травмою та іншими травмами. На жаль, врятувати їй не вдалося.
«Каталися четверо, тому винні усі…»
Жахлива звістка про загибель Юлі облетіла увесь район і область, на похорон дівчини приїжджали сотні друзів, знайомих і незнайомих людей, аби розділити горе батьків. 31 січня відслужили заупокійну літургію в микулинецькій церкві. Рідні загиблої дівчини з болем розповідають про трагедію. Не звинувачують водія, навпаки, намагаються його підтримати, бо це — їхнє спільне горе.
— Ми втратили дорогу нам людину, несказанно боляче… Після нещастя на нашу адресу було вилито багато брехливої інформації, різних провокацій, навіть офіційні джерела говорили про те, що водій автівки був напідпитку, — каже брат загиблої Михайло. — Насправді водій був тверезий і це підтвердила експертиза. Вони каталися четверо, це було спільне рішення, тому певним чином винні усі. Не так важливо нині, чия це була ідея. Ніхто нікого не звинувачує. Водій був на панахиді, він сильно переживає, приїжджав до нас після похорону, ми спілкувалися. Нині він під домашнім арештом.
Розумію, як йому важко у цій ситуації, адже він не хотів такого. У схожій ситуації я був три роки тому, їхав автомобілем, через погодні умови та погану дорогу мене занесло і загинула пасажирка — дівчина, котра їхала зі мною. Я теж тоді був у реанімації. З цим важко жити… Але одна справа, як ми сприймаємо нинішню трагедію, а інша — як би сестра… Юля була дуже доброю, впевнений, що вона не хотіла б, аби ми когось звинувачували у її смерті, руйнували комусь життя. На жаль, так сталося, і вже нічого не можливо змінити…
«В останній день життя вилила свою душу…»
11 січня цього року Юлі виповнилося 22. Ініціативна, рішуча, діяльна — вона запалювала своєю позитивною енергією усіх довкола. Юля навчалася на п’ятому курсі філологічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету, водночас працювала — разом із подругою Катею мали свій невеличкий салон краси — нарощували вії та робили манікюр.
— Катя з іншої області, вони разом із моєю сестрою навчалися у вузі. Тривалий час дівчина жила у нас вдома, тому стала для нас, як рідна, — розповідає Михайло. — Того останнього дня Юля була радісна, ніщо не віщувало біди. Ми їздили по справах, сестра була у мене вдома, гралася з моїм синочком, а її похресником, якого дуже любила. Хоча, пригадую, вона водночас поринула у глибокі роздуми, багато чого розповідала мені про свої переживання, вилила душу… Юля їхала на задніх санях — її занесло…
Там поворот, неможливо сильно розігнатися, вистачало і 20 км/год. Після удару сестра сказала друзям, що їй дуже боляче і за хвилину-другу знепритомніла. Вони викликали швидку. За кілька хвилин нас повідомили про нещастя, ми з мамою поїхали до районної лікарні. Юля була підключена до апарата штучного дихання, її забрали в реанімацію. Ми чекали під дверима, шукали по аптеках ліки. Медики сказали, що шансів на життя нема, але ми просили робити все можливе. Вірили в диво… О 3.20 лікарі сказали, що Юлі вже нема…
Тим часом на місці трагедії працювали слідчі, все описували, вимірювали… Наступного дня я поїхав по батька до Польщі, а ще за день батько — по бабусю в Італію. Не можемо повірити, що Юлі нема з нами. За ці дні ми почули багато слів співчуття, сестру любили та поважали. Вона була життєрадісною, оптимісткою, спонтанною. Пригадую, як одного разу ми поверталися із Зарваниці, сестра запропонувала поїхати у Карпати і вже наступного дня ми споглядали гори. Водночас Юля мислила дуже по-дорослому, розважливо приймала рішення. До її порад прислухалися навіть наші батьки. Дуже нам її бракує…
Не аварія, а нещасний випадок
Після трагедії у Кровинці молодь із довколишніх сіл навряд чи зважиться коли-небуть повторити таку розвагу. Як розповідають, до нині «покатушки» на санчатах або й лижах за автомобілем були досить популярні, однак такий екстрим — це неабиякий ризик для життя.
— Сталася безглузда трагедія, якої могло не бути… Усе через пустощі молодих людей. Дуже шкода рідних дівчини, для них це велике горе, — каже староста села Кровинка Тетяна Пасіка. — Добре, якби по селах за порядком стежила патрульна служба, яка була б забезпечена транспортом, тоді менше траплялося б непередбачуваних ситуацій, але на це потрібні кошти, яких завжди бракує в нашій державі.
Якщо колись дільничний поліціянт обслуговував «кущ» — до чотирьох сіл, то нині на його відповідальності зо два десятки населених пунктів. Зрозуміло, що нереально контролювати за порядком дистанційно. Поки поїде в одне село, в інше, а ще як без транспорту, то взагалі складно добратися. Трагедія під час катання на санчатах сталася опівночі, на околиці села, тож ніхто з місцевих не знав. Мене повідомили аж вранці. Знаю водія як порядного, мудрого хлопця, спортсмена, який не вживає алкоголю. Як їм прийшло таке в голову?
Але розповідають, що молодь полюбляє такі забави. На тій ділянці дороги — поворот і пагорб, тому господар поставив великі каменюки біля своєї огорожі. Не раз транспорт в’їжджав у паркан і господар хвилювався, щоб хтось, бува, в будинок не влетів. А сталося таке… Водій їхав правильним боком, якби посередині дороги прямував, то, може, й не сталося б того, але це радше не аварія, а нещасний випадок…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
