Засновник міста зробив чимало добрих і важливих справ для містян. Після смерті Тарновського Тернопіль перейшов у власність його сина Яна Кшиштофа.
Син великого коронного гетьмана Ян Кшиштоф Тарновскі, який з 1551р. став власником міста, «підніс вище мури» і зміцнив фортецю так, що вона могла витримати напади ворогів. Для піднесення добробуту міста граф Кшиштоф дозволив привілеєм від 6 липня 1556 р. місцевим торговцям , на рівні з купцями Львова, мати власні гуртові склади для зберігання товарів і займатися перевезенням солі. Тернопіль став одним із центрів торгівлі на Поділлі.
У XVI-XVII ст. Тернопіль займав порівняно невелику площу на пагорбі. Його межі проходили від замку по нинішніх вулицях М. Грушевського, Валовій, східну Кам’янецька і західну Львівську брами, які на ніч замикалися.
Біля Львівської брами, а згодом поблизу греблі митники збирали данину. Мостове мито було скасоване лише в 1904 р. Від мурованої Шевської вежі по прямій дорозі, за вул. Валовою, перед заболоченою лукою стояла мурована Кушнірська вежа. Із зовнішнього боку оборонної стіни проходив сухий глибокий рів, а за ним – земляний вал. Від Кушнірської вежі пролягав шлях на Збараж. Вежі обслуговувалися й одночасно були місцем праці цехових шевців і кушнірів. Міські оборонні мури мали вигляд неправильного чотирикутника із заокругленими кутами на сході. Разом із замком, синагогою, Середньою і Надставною церквами вежі входили до фортифікаційної системи тодішнього Тернополя. Давні джерела подають: «Місто Тернопіль з двох сторін, від Замку до вежі, званої «мурованою» (Кушнірською), а від вежі до брами (Кам’янецької) і вежі, що стоїть над водою (Шевської), підмуроване на висипаних валах.
Селяни навколишніх поселень зберегли пам’ять про могутній вигляд оборонних споруд у народній пісні «Ой не видно Тернополя, тільки його брами».
Із заходу і півдня місто надійно охороняло водне плесо. Ще в першій чверті XVI cт., тобто до заснування замку, з південного боку існував інший став, закладений Вацлав Баворовским, який отримав від короля в дар обидва береги річки із селами Петриків та Пронятин. Його води підходили до нинішньої вул. Г. Танцорова, тому тут мурів і «фос» не будували. Вода, болото, рів і вал обмежували середньовічне місто і робили його достатньо обороноздатним перед нападами татар. Став Баворовского існував до третьої чверті XVII ст.
Поза укріпленою нейтральною частиною міста простягалися передмістя: на півночі – Білецька, або Заруддя, на північному заході – Збаразьке, на сході – Смиковецьке, або Засадки, на південному сході – Микулинецьке. На сході за садами і городами півколом розкинулися хутори, звані «гаями» – Великі, Малі (Ходорівські), Чумакові, Гречинські, Шляхтинецькі. Мешканці Гаїв завжди вважали себе тернопільськими міщанами.
Ян Кшиштоф (1536/7 – 1567), останній з родини Тарновских, не мав нащадків, тому Тернопіль після нього в 1570 р. перейшов у власність Острозьких. Сестра Яна Кшиштофа Софія вийшла заміж за князя Василя-Костянтина Острозького (бл. 1526-1608) – київського воєводи. Цей перехід був поштовхом для росту церковно-громадських організаційних та культурно-освітнього життя українських міщан.
Підготувала Тетяна ШИЛО
за матеріалами І. М. Дуди
