Південний комфорт в оточенні «бля…», «ні ху…» і «на ху…»
Залізний Порт зустрів хорошою погодою, непоганими, як на мій доволі невибагливий смак, умовами проживання у пансіонаті, помірно засміченим пляжем.
Особисто у мене літній відпочинок асоціюється винятково з морем. І не з освоєними нашим “середнім класом” Туреччиною, Єгиптом чи Тунісом, а з давно знайомими Одесою чи Залізним Портом на Херсонщині. Що ж, кожному своє. Або, як висловлювався мій армійський комбат – уродженець тієї ж Одеси: “Кому — майка полосатая, кому — ж-па волосатая”…
Той, хто нині залишає на більш-менш тривалий час власну домівку, відчуває липучий страх, що, повернувшись, може застати в ній сліди перебування непроханих гостей, які охоче “звільнять” оселю від “зайвих” цінних речей. Це «приємне» відчуття підігрівається закликами поліції до пильності і її ж рекомендаціями щодо збереження власного майна. Порівняно з минулими роками безпечніше жити аж ніяк не стало. Отож, якщо раніше я обмежувався тим, що попросив приглядати за квартирою сусідку, то цього разу підвищив “рівень охорони”, залучивши до нагляду за помешканням і кількох родичів. Чи була в цьому реальна потреба, чи дався взнаки соціальний психоз, пов’язаний із численними випадками квартирних крадіжок, — сказати важко. Але бережного, як мовиться…
Залізний Порт зустрів хорошою погодою, непоганими, як на мій доволі невибагливий смак, умовами проживання у пансіонаті, помірно засміченим пляжем. І, звісно ж, морем — з плівкою зелених водоростей біля берега, що прибиралися не дуже енергійно, і купою медуз у воді. Взагалі ж зіткнення з ними чимось нагадали наше повсякденне життя: ніби здається, що щасливо оминув одну драглисту істоту, як тут же натикаєшся на іншу, яка з усім своїм “душевним теплом” пригорнеться до тебе. Та ще й вжалить — на згадку. Втім, через декілька днів вони всі кудись дружно зникли.
Що в Залізному Порту не зникає ні вдень, ні вночі, — то це атмосфера розслаблення і доступних для цього куточка Херсонщини розваг. Набережна, очевидно, з претензією на схожість із Лазуровим побережжям у Франції, вирує цілодобово, а особливо — у вечірню пору. І об’єднуюче слово тут, своєрідний вербальний символ — “Круто!!!” Зізнаюся, мене з моєю щирою антипатією до всього “крутого” — від людських типів і до того, що їх оточує, — це навіть трішки дратувало. Але куди ж подінешся, якщо буквально на кожному кроці — “Крутоє піке!”, “Крутиє горкі!”, “Крутоє врємяпровождєніє!”, “Крутой зажігатєльний танєц!”.
Млосний голос ді-джея пропонує: “Крутой нєзабиваємий отдих в нашем завєдєніі!”. А зарослий густою шерстю, наче орангутанг, суб’єкт із гучномовцем закликає політати на парашуті, якого тягне на довгому шнурі човен: “Єслі ти рєально крут — так садісь на парашют! Єслі хліпкій ти пацан — вибірай катамаран!” Психологічно точно розрахована (хто ж захоче показати себе “хлипким”) конкуренція запустила свої щупальця і сюди… Додайте до цього повсюдний, аж до нав’язливості, російський шансон із блатним відтінком, ледь-ледь розведений англомовною попсою, — і отримаєте акустичний фон, який різав слух навіть мені, доволі космополітичній у своїх смаках і уподобаннях істоті. Отож, коли раптом почув з якогось бару: “Лише у нас на Україні росте калина при долині…”, то мимоволі зупинився…
Ще одна ознака місцевого звукового “бекграунду” — добре відомі кожному вуху “бля…” і “на ху…” Без злості чи агресії (тут вона практично відсутня) — просто “для зв’язки слів”. У гуртах молоді, коли милі дівчатка чарівно усміхаються і видають оті “бля…” і “на ху…” не гірше за своїх приятелів у плавках. У виконанні російськомовних і суржиково-україномовних особин. Молодих бовдурів — у присутності старших людей. І навіть “папаш” і “мамаш” — в товаристві їхніх же «чад».
Ця пошесть накрила нині всю країну і наше “файне місто” — не виняток. Але… людина здатна швидко “оскотинюватися”, і вухо врешті-решт починає сприймати ці мовні «перли» спокійно та байдуже. Аж раптом починаєш думати, що наступного року треба вже поїхати кудись на більш цивілізований Зюйд чи Зюйд-Вест. Там, напевно, не буде бентежити слух такий “братерський лексикон”. Хоча…нашого цвіту нині — по всьому світу…
Ігор Дуда
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Обговорення