І досі вабить і чарує око старовинна твердиня на березі Тернопільського ставу — ровесниця міста, свідок його минулого і сьогодення. Перший запис у біографії Тернополя — 15 квітня 1540 року — пов’язаний із королівським дозволом на спорудження замку над Серетом Краківському каштеляну Яну Тарновському. Ця фортифікаційна споруда мала перекрити шлях різним наїзникам на широких просторах від Теребовлі до Буська, де на той час не було жодного великого укріплення, хоча сама природа створила всі умови для цього. Сотні вправних ремісницьких рук почали зводити мури нової фортеці, що мала стати оплотом польських завойовників на Подільській землі. Будівництво тривало вісім літ і завершилось у 1548 році.
У привілеї 1566 року згадуються тернопільська фортеця (як діюча) та її фундатор. У зв’язку із значними витратами на будівництво місто звільняється від багатьох податків. Укріпив і добудував замок вже син Яна Тарновського — Христофор. Немало коштів вклав у добудову і розширення замку також Томаш Замойський, який отримав місто як придане своєї дружини Катерини, дочки відомого українського культурного діяча і мецената князя Костянтина Острозького.
У першій половині XVII століття фортечні укріплення Тернополя мали форму прямокутника. З боку міста замок був захищений глибоким ровом і валом та укріплений дубовим частоколом. Із заходу його омивали води штучного ставу, створеного у 1548 році. Досить глибокий, підмурований зі середини, рів і насипний земляний вал починалися на найнижчому схилі пагорба між мочариськами, що простягнулися на південь, і ставом, що оточував місто із заходу й півночі. Вали проходили в районі сучасних вулиць Танцорова, Багатої, Руської, Валової, Грушевського і замикалися на став. На відрогах валу стояли дві оборонні вежі: Кушнірська — над ставом, неподалік Воздвиженської церкви, і Шевська — на краю заплавних лугів, приблизно в районі теперішнього парку культури і відпочинку імені Тараса Шевченка (назви оборонних веж пов’язані з кушнірським і шевським цехами).
Здійснивши в 70-х роках XVII століття поїздку Польським королівством, французький мандрівник Ульріх фон Вердум у своєму “Щоденнику подорожі…” зазначив: “Це місто на Волині (помилка, Тернопіль належав не до Волинського, а Руського воєводства — прим. авт.) — спадкова власність пана Конєцпольського, Долинського старости. Лежить біля схилу згаданого пологого пагорба. З трьох боків його оточує велике озеро і розлогі болота. Четвертий бік захищений від поля досить широким ровом та обведений валом із двома масивними вежами на кутах і однією посередині, яка заодно служить брамою. Замок височіє з північного заходу від міста, саме посередині ставу, має великі, побудовані в італійському стилі будівлі з каменю: мури і вежі на заході й півдні боронять замок навіть там, де навколо тягнеться озеро. Від міста знаходиться сухий рів із земляним валом і частоколом”.
 |
| ТАКИМИ ТЕРНОПІЛЬСЬКІ ЗАМКИ ПОБАЧИВ ХУДОЖНИК НАПОЛЕОН ОРДА У 70-ИХ РОКАХ ХIХ СТОЛІТТЯ |
Вода, мочариська, вал і рів стискали, наче обруч, власне місто, а на схід від валу, серед полів і городів, тулилися хатки передмістя. Додамо, що давній торговий тракт, який проходив через Тернопіль, з’єднували дві в’їзні брами: із південного сходу — Кам’янецька, неподалік церкви Різдва Христового, і Львівська — на заході. До замкового палацу потрапляли через навісний міст і в’їзну браму — досить гарну двоповерхову споруду. Щойно опустивши навісний на ланцюгах міст, можна було відчинити важкі подвійні ковані ворота й увійти у прохід брами. По боках в’їзної брами стояли жолоби для коней, що їх тут залишали приїжджі. Одні двері вели до вартового, інші — на другий поверх.
Будівля замку
Розташування замку над ставом спричинило його різноповерховість. Із заходу він мав два додаткові поверхи казематів та підвалів, у підмурівках у бік ставу дивились бійниці. Ці кам’яні льохи ставали не раз місцем ув’язнення для непокірних. Поруч із замком були зведені інші споруди — пекарня, кухня, стайні. Замковий арсенал, який розміщувався в оборонних вежах, мав гармати, гаківниці, мушкети, порох, ядра, олово. Для оборони замку утримувався невеликий загін залоги. Як свідчить інвентар 1672 року, тоді його очолював бурграф, купець і міщанин Елізар Кунцевич, який отримував за це щорічно 80 золотих. Крім того, обширний дитинець використовувався також як місце муштри міщан, які час від часу були зобов’язані приходити сюди із особистою зброєю (мушкетами, порохом, ґнотами). До кінця XVII століття всі мешканці міста платили від кожного дому по 10 грошів “пушкарщини”.
Розділ “Старий і Новий замки: оборонна твердиня й осередок культури. Початки виборних змагань” / ст.24-25
Обговорення