Бережанський психоневрологічний інтернат знову в епіцентрі скандалу. Не минуло ще й року, як правозахисники виявили у закладі «карцер», де за ґратами утримували двох підопічних, а також нелюдські умови проживання інших пацієнтів.
Тиждень тому чергові порушення на власні очі знову побачили рідні одного із мешканців інтернату, які без попередження приїхали його провідати. Журналістка «Нашого ДНЯ» побувала у закладі і спробувала з’ясувати, чи змінився він з часів останнього візиту.
Краснопуща – мальовниче село на Бережанщині. Красива природа, ліси, озеро – тут такий собі райський куточок Тернопільщини. Саме тут знаходиться старовинний василіанський монастир, у якому є чудотворна ікона Божої Матері. Зараз це місце активно відроджують як відпустовий центр. А поряд – Бережанський психоневрологічний інтернат – за патріотичними воротами кілька невеличких хаток, які ніби вросли у землю – це колишні господарські приміщення монастиря, споруджені ще в 40-х роках минулого століття.
Після відвідин правозахисників тут дійсно дещо змінилося – стіни побілені, карцер переобладнали у кімнату, подекуди на підлозі застелили новий лінолеум, вікна замінили на металопластикові. Можливо, якби такі інспекції чи перевірки без попередження приїздили щомісяця, то тут було б ще краще. Та, на жаль, догляд за підопічними – на совісті колективу і його керівника…
Тетяна Буйницька разом з родиною приїхала відвідати брата в інтернат. Про візит не попереджали – вирішили зробити сюрприз. Найперше, що вразило – це мокрий, прогнилий матрац, на якому брат спить.
– То було 14 жовтня – святковий день, тож керівництва закладу на місці не було, – розповідає Тетяна. – Санітар і медсестра сказали нам, що нових матраців на складі немає, але за деякий час принесли інший у кращому стані. Оскільки брат розповідав, що їх погано годують, я вирішила піти на кухню і подивитися, що там готують. Тим більше, що у мене є санітарна книжка, а в обласній раді роз’яснили, що я маю право перевірити, яке харчування у закладі. Коли ми зайшли на кухню, то побачили, що працівниці курять, їдять та п’ють горілку. Нас відразу почали виганяти, бо ми, мовляв, без спецодягу. Виходячи, ми побачили, як у сусідній кімнаті з табличкою «Гарячий цех», підопічний щось їв черпаком з каструлі. Коли я запитала, що це таке, вони усміхнулися і кажуть: «Не переживайте – це помиї». Мене так вразило, що в той час, як на їхньому столі купа різноманітних наїдків, вони спокійно ставляться до того, що хвора людина їсть помиї. Нас почали виганяти з кухні і проявляти агресію. Тоді я викликала поліцію.
За словами Тетяни, правоохоронці у заклад їхали доволі довго, врешті факту розпивання спиртних напоїв не зафіксували. І що було дивно, – зізнається жінка, – поліціянти самі порадили кухарям, що вони мають право відмовитися від експертизи на наявність алкоголю в крові, що ті, звичайно ж, і зробили.
Тетяні вдалося сфотографувати те, що творилося на кухні та безлад у закладі. Також вона написала заяву у поліцію і звернулася із скаргою до чиновників. Жінка досі під враженням від усього побаченого.
– Щомісяця ми надсилаємо братові посилку, передаємо одяг і їжу, – додає Тетяна. – Окрім того заклад забирає 75% його пенсії, а ще є фінансування від держави. Не розумію, чому мій брат повинен жити у таких жахливих умовах. Коли ці люди обирали таку роботу, вони ж розуміли, де працюватимуть. Чому вони не виконують своїх обов’язків і так халатно ставляться до підопічних, невже у них немає ні краплини милосердя до них?
Після цього інциденту у закладі провели перевірку. Якимось дивним чином відразу ж знайшлася нова білизна і цілі, непрогнилі матраци для підопічних, а ще, як розповідають мешканці інтернату, побільшали порції хліба.
Причина такої ситуації, передусім, людський фактор, переконані чиновники. Цікаво, що на утримання інтернату держава витрачає в рік більше 3 мільйонів гривень. Дві третини цих коштів йдуть на зарплату. На 68 підопічних – майже стільки ж працівників. Та, на жаль, необхідного догляду і турботи від них хворі не отримують.
Про нездорову обстановку в інтернаті говорить і настоятель сусіднього монастиря отець Стефан Романик.
– Це концтабір, а не інтернат, – каже він. – Не можу про це мовчати. Умови проживання підопічних жахливі, за ними не доглядають, як слід. Не раз вони просять по селу їсти. В село їх відпускають часто, особливо допомагати працівникам інтернату. Підопічні пишуть заяви, що йдуть у гості. Але це неправда. Фактично їх використовують як дармову робочу силу. Подейкують, що неспокійних пацієнтів іноді чимось наколюють. Для таких людей потрібен кваліфікований персонал. Видно, владі вигідно утримувати заклад і виділяти на нього кошти.
Цікаво, що після виявлення карцеру, до дисциплінарної відповідальності притягнули 15 працівників інтернату. Однак правоохоронці вже майже рік розслідують цей випадок. Як розповів начальник сектору комунікації обласного управління поліції Сергій Крета, справа знаходиться на розслідуванні у Бережанському відділенні поліції. «Плануємо вже найближчим часом передати її в суд», – додав він.
Начальник департаменту соціального захисту населення обласної адміністрації Вадим Боярський зазначає, факти, про які заявила пані Тетяна, підтвердилися. Тому після цього інциденту кухар звільнена, а дві працівниці кухні отримали догани. Також є погодження з облрадою щодо заміни виконуючої обов’язки керівника інтернату. Вже навіть є людина, яка очолить заклад.
– Заклад такого типу можна «запустити» за два-три дні, якщо немає контролю. Тому дуже багато залежить від керівника, – зазначає Вадим Боярський. – Інша проблема, що він розташований в недостатньо пристосованих для таких цілей приміщеннях. Однак наразі альтернативи їм немає. В області є ще один заклад такого типу для чоловіків – у Почаєві. Він заселений майже повністю. Ми розглядали можливість переведення інтернату в Кременець, де був санаторій, підпорядкований департаменту охорони здоров’я, а також у Білобожницю Чортківського району. Але не досягли порозуміння з громадою. Як тільки вивільниться приміщення, пристосоване для таких цілей, будемо шукати можливість переселити інтернат з Краснопущі.
Підопічні проводжали нас із колегами-журналістами до воріт, розповідали про свої будні, байдужість та халатність працівників, запрошували приїздити ще, адже вже запримітили закономірність – коли в інтернат приїздять гості, то, зазвичай, відбуваються позитивні зміни. Хочеться вірити, що з новим керівником життя підопічних у цьому закладі стане кращим, а гнилі матраци і карцер назавжди відійдуть у минуле.
Юлія Томчишин
журналіст, “Наш ДЕНЬ”
