“Наш шеф колись любив повторювати, що в нас – елітна професія, такі, як ми – рідкість. Є багато лікарів, таксистів, продавців, а от майстрів із виготовлення ключів можна на пальцях порахувати, а ті, що займаються аварійним відкриванням дверей, взагалі одиниці”, – розповідає 37-річний Іван Швайчук. Він працює у кіоску з виготовлення ключів, що на вулиці Руській в Тернополі. Підходжу до віконця, вітаюся, Іван відчиняє двері, просить заходити. На ньому – чорна шапка, чорна куртка і чорні джинси. У кіоску розміром два на три метри стоять два стільці, на стіні зліва висять у ряд заготовки всіляких ключів, справа – невеликий стіл з обладнанням. Через кілька хвилин підходить іноземець, ламаною українською просить виготовити дублікат ключа, пише “Нова Тернопільська”.
– Я англійської добре не знаю, а от мій син любить з ними поговорити, розпитує, звідки вони, чому приїхали, чи подобається їм Тернопіль, – розповідає майстер. – У такі моменти я починаю шкодувати, що англійську в школі не вчив.
Дублікат виготовляє хвилин три, каже ціну, іноземець дає гроші, Іван бажає йому “Good luk” (“Щасти” – авт.). Той всміхається і українською відповідає: “Дякую”.
– За день сюди різні люди приходять – від дітей до начальників, – повертається до мене і продовжує розмову. – За 20 років у цій професії мені одного погляду вистачає, щоб визначити, яка людина. Це важко пояснити, приходить з досвідом. Ще до того, як працювати в майстерні, думав: та хто ті ключі робить? Навіть не міг уявити, що насправді людям потрібно так багато ключів! За день осіб 30, напевне, набереться. А в сезон, це десь кінець серпня-початок вересня – ще більше. Якраз в той час до Тернополя з’їжджаються студенти. Тоді під кіоском черга стоїть. Криза, щоправда, і на ключах позначилася. Усі заготовки купуємо за кордоном, відповідно із зростанням долара зростає і вартість ключа. Не розумію, чому в нашій країні досі не налагодили виробництво ключів. Ті вітчизняні, що є, дуже низької якості, їх навіть ніхто брати не хоче. Маю кілька, але навіть нема з чим порівняти…
У професію потрапив випадково
Іван ніколи не думав, що буде ключником, за освітою він – газоелектрозварювальник.
– Коли мені було 18 років, мама сказала, що шукають майстра із виготовлення ключів і чи не хотів би я спробувати, – каже Іван. – Я, не задумуючись, пішов. Вадим, мій колишній шеф, навіть не запитав мене про освіту, лише сказав: “Спробуй, якщо буде виходити – залишишся”. Так я в цій професії і дотепер. На початку хотів покинути, дуже важко було, але минув якийсь час, я перейшов той бар’єр, тепер розумію, наскільки люблю свою роботу! Звичайно, якщо сидіти в кіоску і робити лише заготовки, то швидко набридло б, а аварійне відкривання – це зовсім інше. Буває, телефонують серед ночі і просять квартиру відкрити, бо ключі загубили. Вже навіть є “постійні” клієнти. Одна молода сім’я за місяць до мене тричі зверталася. Одного разу ненавмисне закрили машину з ключами всередині, іншого – всередині закрилася півторарічна дитина, а пізніше жінку дитина закрила на балконі, добре, що хоч телефон з собою мала. Вже коли останній раз телефонували, то сміялися, що це знову вони. А якось звернулися працівники однієї фірми, просили відкрити квартиру їхнього шефа, дуже переживали, де він подівся, бо завжди попереджав, де він, а то навіть слухавки не брав… Коли ми нарешті відчинили двері, той лежав непритомний на підлозі. Лікарі потім казали, якби ще кілька годин, то його вже не врятували б. Найшвидше я відкривав власну квартиру, дружина помилково зачинила двері і пішла до магазину, поки донька спала. У мене чомусь тоді ключів з собою не було. Я миттю приїхав і взявся відчиняти, за вісім хвилин впорався, то був мій своєрідний рекорд. Переживав, щоб мала не впала з ліжечка і не налякалася, що нікого нема вдома, відтак добре розумію своїх клієнтів, бо сам у такій ситуації був. До речі, на синових ключах зробив напис: “Повернути” і номер телефону… Вже двічі повертали…
«Нікому нічого не раджу…»
Загалом, щоб відчинити двері, майстру потрібно від кількох хвилин до кількох годин. Усе залежить від складності замка.
– Буває, з першого погляду – простий замок, а потребує до себе особливо пильної уваги, – ділиться Іван. – Якось таксист прийшов до мене, цікавився, який замок краще купити. Я порадив такий, як у мене вдома. Через якийсь час приходить, каже: “Уявляєш, обікрали хату і замок вирвали з “м’ясом”. Після того випадку більше нікому нічого не раджу…
– Ми, коли працюємо, стараємося не виламувати двері, – продовжує розповідь. – Хіба якщо йдеться про ситуацію, коли відлік йде на секунди і це загрожує чийомусь життю. Тому до нас часто дзвонять з МНС, просять приїхати, бо не хочуть зламувати двері, вони ж недешеві, потім, крім клопоту, людина ще й на кругленьку суму “влітає”. Якось прийшов до МНС, а дівчата, які завжди перекидають мені виклики, питають здивовано: “Ми думали, що ви весь у татуюванні і, як мінімум, сиділи в тюрмі, раз таким займаєтеся… ” Я їх заспокоїв, що це – стереотип, Бог милував…
Грамота за відкритий сейф
За словами Івана Швайчука, найважче працювати з пенсіонерами.
– Я можу бабусі і безплатно ключ зробити, коли бачу по людині, що бідна, – каже майстер. – Знаю, що моя бабуся пережила, то завжди шкодую стареньких. Але бувають такі екземпляри, в минулому – начальники, приходять з такими претензіями, наче я щось їм винен. Не терплю нахабства. Трапляються і курйози. Якось прийшла бабуся і каже: “Синцю, я ключ загубила, – протягує аркушик – я тут його намалювала, зроби такий же”. Ну, що тут скажеш?.. Одного разу чоловік приніс ключа від машини, бо зламав. Розповів, що дружині в туфель заліз камінець, то він його ключем витягував… А той ключ вартує 400 гривень, я порадив наступного разу брати щось дешевше…
Вмикає радіо, шукає хвилю “Ера FM”.
– Тільки “Еру” слухаю, – усміхається. – Зате завжди у курсі всіх новин, навіть газет не треба читати.
Поруч на стіні — грамота. Запитую, за що нагородили.
– В одній церкві допоміг сейф відчинити, то вони віддячили грамотою, а під низом – вервичка, її подарували монахи з Почаївської лаври. А ось дівчата принесли листівки – “секрети щастя”, я їх ще не заповнив, не знаю, яку мрію написати, їх у мене багато…
Обговорення