Два роки тому, 26 січня 2014 року, не стало відомого тернопільського журналіста Володимира Кузика. На 41 році життя його зупинила тяжка хвороба. Володя працював кілька років у відділі новин і інформації телекомпанії TV-4, а також у друкованих та інтернет-виданнях. За свій 41 рік він встиг багато. Його знали, впізнавали, поважали. З ним радились, до його думки прислухались. Його любили…
Повернувшись з реанімації, він написав на сторінці у соцмережі:
“Життя прекрасне!
Особливо це відчуваєш коли повертаєшся з реанімації, хоча усвідомлюєш, що до фінішу життєвого шляху залишилися лічені дні…
Зібравши залишки сил, хочу подякувати всім друзям і знайомим, колегам і колежанкам з якими довелося зустрічатися і працювати. Не знаю чи є такі слова, які б передали вам всю глибину моїх почуттів поваги та вдячності. Я зустрічав багато різних людей, деколи і не дуже хороших. Але в кожного намагався брати щось позитивне і віддячувати добром. Деколи це вдавалося, інколи не дуже. Тому прошу пробачити мені, якщо когось образив словом чи ділом.
Не відкладайте на завтра те що можна зробити чи сказати сьогодні, цінуйте кожну мить, бо час невблаганний.
Люблю вас всіх!
Володимир Кузик”
Після цих слів свічечка його життя ще горіла 22 дні…
…Минуло два роки. Однак багато тих, хто знали Володю, і досі не можуть повірити, що його немає… У пам’яті рідних, друзів, колег він залишився таким, яким він був – товариським, добрим, людяним. Справжнім, пише vision.ternopil.ua.
Повернувшись з реанімації, він написав на сторінці у соцмережі:
“Життя прекрасне!
Особливо це відчуваєш коли повертаєшся з реанімації, хоча усвідомлюєш, що до фінішу життєвого шляху залишилися лічені дні…
Зібравши залишки сил, хочу подякувати всім друзям і знайомим, колегам і колежанкам з якими довелося зустрічатися і працювати. Не знаю чи є такі слова, які б передали вам всю глибину моїх почуттів поваги та вдячності. Я зустрічав багато різних людей, деколи і не дуже хороших. Але в кожного намагався брати щось позитивне і віддячувати добром. Деколи це вдавалося, інколи не дуже. Тому прошу пробачити мені, якщо когось образив словом чи ділом.
Не відкладайте на завтра те що можна зробити чи сказати сьогодні, цінуйте кожну мить, бо час невблаганний.
Люблю вас всіх!
Володимир Кузик”
Після цих слів свічечка його життя ще горіла 22 дні…
…Минуло два роки. Однак багато тих, хто знали Володю, і досі не можуть повірити, що його немає… У пам’яті рідних, друзів, колег він залишився таким, яким він був – товариським, добрим, людяним. Справжнім, пише vision.ternopil.ua.
