Про участь у телешоу “Міняю жінку” тернополянка Ліля Калініна згадує досі, хоча зйомки відбулися рік тому. Собі в програмі вона не сподобалася, пише “20 хвилин”.
Тернополянка Лілія Калініна на тиждень помінялися родиною з жінкою зі столиці Монголії міста Улан-Батор. Вона ледве пережила відсутність душу, навчилася готувати монгольський чай і порадила монгольському чоловіку бути уважнішим до дружини, як це прийнято у європейців.
– Участь у програмі я сприйняла як пригоду чи авантюру, – каже Ліля. – З іншого боку, визначила для себе, що ніколи б не поїхала у Монголію як турист. Але побачила, як живуть інші люди. Це зовсім інша культура, релігія. У них особливі молитви, медитації. Добре, що мене не змушували і не запрошували до їхніх молитов.
Коли сказала чоловіку, що запросили на передачу, він спочатку не погоджувався, але Ліля повідомила, що відмовлятися пізно.
– Я така за характером – можу довго думати про щось, а потім таки зроблю, – каже співрозмовниця. – Ми колись із чоловіком жартували щодо участі в програмі “Хата на тата”. Мовляв, я поїду відпочивати, а ти будеш бавити дитину. Напишуть стільки правил, що рулона паперу не вистачить. А потім був такий порив, кажу дитині: “А давай спробуємо”. Написали і забули. До мене зателефонували аж через півроку. А якщо сказала “А”, то вже не відступлюся. Хотілося побачити, як живуть інші. Гонорар був 8000 гривень. На той час це було 500 доларів. Люди думають, що квартиру дають, але це не так.
Хотіла Грузію чи Індію
– Я знала, що буду в іншій країні, бо на кастингу запитали про закордонний паспорт, але того, що опинюся в Монголії, не сподівалася, – розповідає Ліля. – Цікаво було б поїхати в Грузію чи Індію. У Росію категорично не хотіла. Але сталося так, що в Грузію, напевне, затвердили кандидатуру, а від Індії мене відмовляли. Мовляв, там інфекції. Та найсмішніше, що якась з учасниць проекту таки була в Індії.
У поїздку жінці сказали брати легкий одяг і купальник. А на борту літака оголосили, що в Монголії 0С.
– Коли ми прилетіли, було +3, а я виходжу в сукенці з коротким рукавчиком, – пригадує Ліля. – Це для мене був шок. Добре, що звукорежисер дав свою куртку.
Але зніматися треба було в своєму одязі. Тому добре, додає тернополянка, що хоч мала джинси і кофту.
– Загалом я уявляла, куди їду, географію в школі вчила. Але щодо душу був шок. Мій перший і останній душ у Монголії був у готелі аеропорту, – пригадує Ліля. – Більше я його там не бачила. Наступний – в готелі у Києві.
Там культ сім’ї
– У сім’ї, з якою я помінялася на тиждень, – троє дітей. Щоправда, всі живуть окремо, – каже Ліля. – Але там дуже важливо часто збиратися разом. Коли вони ріжуть барана, сходиться вся сім’я. Та й з інших нагод часто збираються разом. У них культ сім’ї, але діти живуть окремо, бо сини мають свої родини. А дочка ще незаміжня, тому з батьками.
Лілю дуже вразила розповідь її нового чоловіка, що в далеких аулах збереглася традиція, коли чоловік може просто вигнати жінку з дому і вони вважаються розлученими.
– Цієї розмови в програмі немає. Тому незрозуміло, чому я встановила правила, як би я хотіла, щоб ставилися до мене, – каже Ліля. – Я сказала, що жінці потрібна більша увага, що їй потрібно ходити у кафе, ресторан, на прогулянку, в кіно, треба давати час від часу вихідні, якісь позитивні емоції, жінка повинна мати час на салон краси, щоб гарно виглядати, щоб після роботи не йшла одразу до плити, а чоловік подав їй їсти. Хотілося закомандувати, щоб поставив туалет і душ, але стрималася.
А от помандрувати Монголією не вдалося, розповідає тернополянка.
– Були лише в музеї Чінгісхана, – пригадує вона. – Він – як наша Батьківщина-мати, дуже високий, є оглядовий майданчик, але навколо самі горби. Це 70 км від Улан-Батора. Усередині майже нічого немає, лише чобіт, булава, меч. Далі розміщені сувенірні крамнички і костюми напрокат для фото – все. Там порожньо. Нема ні гобеленів, ні малюнків. Музей дуже бідний, порівняно з нашими музеями. Я виросла в Кам’янці-Подільському, мені подобаються такі речі, щоб було і що побачити, і про що послухати. Я хотіла почути цікаві історії, але зрозуміла, що знаю більше. Мій батько цікавиться історією і любить розповідати про те, що знає. А там я нічого особливого не почула.
Саму не залишали ні на хвилину
Ліля розповідає, що в Монголії потрапила в хорошу сім’ю. Дружина – бухгалтер у школі, чоловік – помічник депутата, щоправда, не зауважила, якого рівня.
– Мені було дуже дивно: в Україні, коли зустрічають гостей, вже все стоїть на столі готове – насолоджуйся спілкуванням, відпочивай, ніхто не змушує кури чистити чи кров’янку начиняти, – каже Ліля. – А там такого нема. Ніхто на мене не чекав і нічого мені не готував. Весь тиждень, можна сказати, перебивалася печивом і чаєм. Якось поїла коржики, які сама й насмажила. Потім варила їхню бурду з домашньої локшини і баранини. То „чоловікові” не сподобалося, що баранина була завеликими шматками. Але я її до цього ніколи не готувала. Як сказали, так і зробила. Трохи не розрахувала, бо баранина жорсткіша, ніж свинина.
Тиждень тернополянці довелося жити на околиці столиці в юрті.
– Це була юрта бабці та дідуся, – каже жінка. – Як я зрозуміла, мама з татом живуть у будинку. Унітаз, щоправда, непід’єднаний. Труби бачила – отже, мали робити ремонт. Душової кабіни там нема. Мені досі цікаво, де вони миються. Говорили, що раз на тиждень ходять у басейн, але я туди не потрапила. У юрті нема навіть закапелка, де можна сховатися і помитися.
За правилами монгольської родини Ліля вставала о 6-й ранку, розпалювала буржуйку і ставила казанок на чай. Далі була ранкова руханка.
– Мама там прибирає, готує, словом, робить все, – пригадує співрозмовниця. – А тато приходить з роботи і починає відпочивати. Обов’язки чоловіка – нарубати дрова і принести води. Але він і цього не робив. Дрова рубав дідусь.
В юрті є чоловіча і жіноча половина. Житло спеціально будують так, щоб приймати енергію сонця.
Нову дружину в програмі не залишають на самоті ані на хвилину, розповідає Ліля. Крім того, на час зйомок забирають мобільні телефони, щоб не телефонувала до рідних.
– Це дуже напружувало, – каже вона. – Адже потрібно бодай 10 хвилин для особистої гігієни. Весь день на тебе дивиться знімальна група, а ввечері, як тільки поїхали телевізійники, через дві хвилини вже прийшов новий чоловік. Де піти, на вулицю? У Монголії я казала, що людині, яка придумала вологі серветки, треба поставити пам’ятник. Лише двічі за тиждень примудрилася помитися в тазику. У них навіть фена немає. Коли намагалася пояснити, що мені потрібно, то дали пінку для укладки волосся. Довелося сісти на дрова і сушити волосся вітром. Але цього не показали.
Чай помішувала 108 разів
У Монголії коли жінка вранці подає чай, перше горня треба дати чоловікові.
– Виносиш той чай о 6-й ранку, бризкаєш ним на сонце, – розповідає Ліля. – І на землю трошки мусиш пролити, щоб земля віддала тобі своє тепло. Потім даєш чай чоловікові – це називається благословення йому на цілий день. Коли він мене поїв чаєм, то робив так само. За три дублі я руки помила тим чаєм. Добре, що вони були чисті.
Чай у Монголії відрізняється від того, який п’ють в Україні. На третину каструлі наливають води, далі – склянку звичайного пакетованого коров’ячого молока, навіть кирилицею написано «молоко». Також додаєте чайну ложку солі і стільки ж їхнього трав’яного чаю.
– Поки він вариться, треба набрати черпаком і вилити назад, і так 108 разів, хоча мені так ніхто не пояснив, чому саме стільки, — пригадує тернополянка. — А коли тато готував, то він це зробив разів 15. Що саме у них пов’язано з цифрою 108, так і не пояснили (108 – священне число у буддизмі. Збірник висловлювань Будди “Канг’юр” має 108 томів – прим. ред.). А в мене рука боліла від перемішування чаю.
Коли сказала чоловіку, що запросили на передачу, він спочатку не погоджувався, але Ліля повідомила, що відмовлятися пізно.
– Я така за характером – можу довго думати про щось, а потім таки зроблю, – каже співрозмовниця. – Ми колись із чоловіком жартували щодо участі в програмі “Хата на тата”. Мовляв, я поїду відпочивати, а ти будеш бавити дитину. Напишуть стільки правил, що рулона паперу не вистачить. А потім був такий порив, кажу дитині: “А давай спробуємо”. Написали і забули. До мене зателефонували аж через півроку. А якщо сказала “А”, то вже не відступлюся. Хотілося побачити, як живуть інші. Гонорар був 8000 гривень. На той час це було 500 доларів. Люди думають, що квартиру дають, але це не так.
Хотіла Грузію чи Індію
– Я знала, що буду в іншій країні, бо на кастингу запитали про закордонний паспорт, але того, що опинюся в Монголії, не сподівалася, – розповідає Ліля. – Цікаво було б поїхати в Грузію чи Індію. У Росію категорично не хотіла. Але сталося так, що в Грузію, напевне, затвердили кандидатуру, а від Індії мене відмовляли. Мовляв, там інфекції. Та найсмішніше, що якась з учасниць проекту таки була в Індії.
У поїздку жінці сказали брати легкий одяг і купальник. А на борту літака оголосили, що в Монголії 0С.
– Коли ми прилетіли, було +3, а я виходжу в сукенці з коротким рукавчиком, – пригадує Ліля. – Це для мене був шок. Добре, що звукорежисер дав свою куртку.
Але зніматися треба було в своєму одязі. Тому добре, додає тернополянка, що хоч мала джинси і кофту.
– Загалом я уявляла, куди їду, географію в школі вчила. Але щодо душу був шок. Мій перший і останній душ у Монголії був у готелі аеропорту, – пригадує Ліля. – Більше я його там не бачила. Наступний – в готелі у Києві.
Там культ сім’ї
– У сім’ї, з якою я помінялася на тиждень, – троє дітей. Щоправда, всі живуть окремо, – каже Ліля. – Але там дуже важливо часто збиратися разом. Коли вони ріжуть барана, сходиться вся сім’я. Та й з інших нагод часто збираються разом. У них культ сім’ї, але діти живуть окремо, бо сини мають свої родини. А дочка ще незаміжня, тому з батьками.
Лілю дуже вразила розповідь її нового чоловіка, що в далеких аулах збереглася традиція, коли чоловік може просто вигнати жінку з дому і вони вважаються розлученими.
– Цієї розмови в програмі немає. Тому незрозуміло, чому я встановила правила, як би я хотіла, щоб ставилися до мене, – каже Ліля. – Я сказала, що жінці потрібна більша увага, що їй потрібно ходити у кафе, ресторан, на прогулянку, в кіно, треба давати час від часу вихідні, якісь позитивні емоції, жінка повинна мати час на салон краси, щоб гарно виглядати, щоб після роботи не йшла одразу до плити, а чоловік подав їй їсти. Хотілося закомандувати, щоб поставив туалет і душ, але стрималася.
А от помандрувати Монголією не вдалося, розповідає тернополянка.
– Були лише в музеї Чінгісхана, – пригадує вона. – Він – як наша Батьківщина-мати, дуже високий, є оглядовий майданчик, але навколо самі горби. Це 70 км від Улан-Батора. Усередині майже нічого немає, лише чобіт, булава, меч. Далі розміщені сувенірні крамнички і костюми напрокат для фото – все. Там порожньо. Нема ні гобеленів, ні малюнків. Музей дуже бідний, порівняно з нашими музеями. Я виросла в Кам’янці-Подільському, мені подобаються такі речі, щоб було і що побачити, і про що послухати. Я хотіла почути цікаві історії, але зрозуміла, що знаю більше. Мій батько цікавиться історією і любить розповідати про те, що знає. А там я нічого особливого не почула.
Саму не залишали ні на хвилину
Ліля розповідає, що в Монголії потрапила в хорошу сім’ю. Дружина – бухгалтер у школі, чоловік – помічник депутата, щоправда, не зауважила, якого рівня.
– Мені було дуже дивно: в Україні, коли зустрічають гостей, вже все стоїть на столі готове – насолоджуйся спілкуванням, відпочивай, ніхто не змушує кури чистити чи кров’янку начиняти, – каже Ліля. – А там такого нема. Ніхто на мене не чекав і нічого мені не готував. Весь тиждень, можна сказати, перебивалася печивом і чаєм. Якось поїла коржики, які сама й насмажила. Потім варила їхню бурду з домашньої локшини і баранини. То „чоловікові” не сподобалося, що баранина була завеликими шматками. Але я її до цього ніколи не готувала. Як сказали, так і зробила. Трохи не розрахувала, бо баранина жорсткіша, ніж свинина.
Тиждень тернополянці довелося жити на околиці столиці в юрті.
– Це була юрта бабці та дідуся, – каже жінка. – Як я зрозуміла, мама з татом живуть у будинку. Унітаз, щоправда, непід’єднаний. Труби бачила – отже, мали робити ремонт. Душової кабіни там нема. Мені досі цікаво, де вони миються. Говорили, що раз на тиждень ходять у басейн, але я туди не потрапила. У юрті нема навіть закапелка, де можна сховатися і помитися.
За правилами монгольської родини Ліля вставала о 6-й ранку, розпалювала буржуйку і ставила казанок на чай. Далі була ранкова руханка.
– Мама там прибирає, готує, словом, робить все, – пригадує співрозмовниця. – А тато приходить з роботи і починає відпочивати. Обов’язки чоловіка – нарубати дрова і принести води. Але він і цього не робив. Дрова рубав дідусь.
В юрті є чоловіча і жіноча половина. Житло спеціально будують так, щоб приймати енергію сонця.
Нову дружину в програмі не залишають на самоті ані на хвилину, розповідає Ліля. Крім того, на час зйомок забирають мобільні телефони, щоб не телефонувала до рідних.
– Це дуже напружувало, – каже вона. – Адже потрібно бодай 10 хвилин для особистої гігієни. Весь день на тебе дивиться знімальна група, а ввечері, як тільки поїхали телевізійники, через дві хвилини вже прийшов новий чоловік. Де піти, на вулицю? У Монголії я казала, що людині, яка придумала вологі серветки, треба поставити пам’ятник. Лише двічі за тиждень примудрилася помитися в тазику. У них навіть фена немає. Коли намагалася пояснити, що мені потрібно, то дали пінку для укладки волосся. Довелося сісти на дрова і сушити волосся вітром. Але цього не показали.
Чай помішувала 108 разів
У Монголії коли жінка вранці подає чай, перше горня треба дати чоловікові.
– Виносиш той чай о 6-й ранку, бризкаєш ним на сонце, – розповідає Ліля. – І на землю трошки мусиш пролити, щоб земля віддала тобі своє тепло. Потім даєш чай чоловікові – це називається благословення йому на цілий день. Коли він мене поїв чаєм, то робив так само. За три дублі я руки помила тим чаєм. Добре, що вони були чисті.
Чай у Монголії відрізняється від того, який п’ють в Україні. На третину каструлі наливають води, далі – склянку звичайного пакетованого коров’ячого молока, навіть кирилицею написано «молоко». Також додаєте чайну ложку солі і стільки ж їхнього трав’яного чаю.
– Поки він вариться, треба набрати черпаком і вилити назад, і так 108 разів, хоча мені так ніхто не пояснив, чому саме стільки, — пригадує тернополянка. — А коли тато готував, то він це зробив разів 15. Що саме у них пов’язано з цифрою 108, так і не пояснили (108 – священне число у буддизмі. Збірник висловлювань Будди “Канг’юр” має 108 томів – прим. ред.). А в мене рука боліла від перемішування чаю.
