2014 рік був одним із найбільш насичених за всю історію незалежності України. Ціною сотні людських життів цьогоріч перемогла Революція гідності, потім росіяни окупували Крим. Після цього почали захоплювати східні області України. Внаслідок таких подій суспільство познайомилося із новими героями, про існування яких раніше навіть не підозрювало, – повідомляє Gazeta.ua.
Як напівживу жертву силовиків всі побачили вперше козака Гаврилюка. Бійці спецпідрозділу “Ягуар” повністю роздягли активіста Євромайдану на 10-градусному морозі. Знущалися над ним на вулиці Грушевського біля своїх автобусів і знімали це на камеру. Тоді 22 січня важко було повірити, що через кілька місяців Михайло Гаврилюк, який працював будівельником, воюватиме у батальйоні “Золоті Ворота” на Донбасі, а через 8 місяців стане народним депутатом України від Блоку “Народний фронт”.
“Я не вірю в ці важкі політичні перемовини, про які вони говорять. 76 чоловік поклали тут, а вони домовляються. Я вам кажу від своєї сотні, де є мій батько. Якщо ви завтра до 10 години не виступите із заявою, щоб Янукович йшов у відставку, ми йдем на штурм зі зброєю! Я вам клянусь!” – сказав 21 лютого зі сцени Євромайдану сотник Майдану Володимир Парасюк Віталію Кличку, Арсенію Яценюку, Олегу Тягнибоку та Петру Порошенку.
Перед цим лідери опозиції підписали угоду з тодішнім президентом Віктором Януковичем про врегулювання політичної ситуації. Відповідно до неї, у грудні 2014 року мали провести президентські вибори. Після промови 27-річного Парасюка вночі Янукович із оточенням втік із своєї резиденції у Межигір’ї.
Через два місяці Володимир Парасюк, за фахом відеооператор, поїхав служити на Донбас у батальйон “Донбас-1”. Під час відходу з-під Ілловайська його контузило. Російські військові взяли Парасюка в полон. Коли він вийшов звідти, поїхав на Яворівщину, де балотувався як позафракційний кандидат у депутати. З листопада – народний депутат України.
Юлій Мамчур, полковник, командир 204 бригади тактичної авіації в Криму. 4 березня він зі своєю бригадою здійснив психологічну атаку російським окупантам. Повів свій загін без зброї із українським прапором проти російських військових, які блокували прохід до військової частини. Побачивши українську бригаду, росіяни стріляли нашим солдатам під ноги та в повітря, але 204 бригада продовжувала йти.
Юлій Мамчур тоді провів переговори із російським командуванням Криму й взяв військову частину під свій контроль. Внаслідок бездіяльності Міністерства оборони України, росіяни все таки захопили Крим і взяли полковника в полон. Зараз 43-річний Юлій Мамчур – депутат Верховної ради від Блоку Петра Порошенка.
Дмитро Ярош став відомим у січні 2014 року як лідер громадської організації “Правий сектор”. Її він утворив на базі патріотичного руху “Тризуб”.
“Правий сектор” активно простояв силовикам на вул. Грушевського. Після перемоги Революції гідності 43-річний Дмитро Ярош балотувався у президенти. Протягом російсько-української війни члени “Правого сектору” воюють із окупантами на сході, обороняють Донецький аеропорт.
Через патріотично-радикальну спрямованість організації її часто демонізують російські ЗМІ. Називають членів “Правого сектора” “правосєками”. Найгучніше звинувачення від росіян було у квітні. Тоді журналісти російського телеканалу LifeNews звалили розстріл автівки у Слов’янську на “правосеків”. Підтвердженням цього була візитка Яроша, яку з найшли у іншому дотла згорілому автомобілі. Після цього повідомлення в інтернеті з’явилося понад 150 інтернет-мемів візитки Яроша. Мовляв, її можна використовувати як оберіг, бо не горить у вогні
Надія Савченко, військова льотчиця, яку ув’язнили росіяни. 33-річна жінка у травні взяла відпустку у військовій частині, де служила, й пішла добровольцем у батальйон “Айдар”.
Брала участь у боях біля селом Маталіст на Луганщині. Коли поверталася за пораненими 18 червня, її взяли у полон проросійські терористи. Потім вони передали Надію росіянам. Зараз вона у Воронезькому СІЗО. Юлія Тимошенко включила льотчицю першим номером свого блоку. Тепер Надія Савченко народний депутат.
Білорус Михайло Жизневський з 2005 року жив в Україні. Працював у Білій Церкві електрозварювальником та монтажником вікон. Він був активістом Євромайдану. 22 січня, у день народження Жизневського, його вбив снайпер у центрі Києва. Хлопцю в цей день виповнилося 26 років. Його улюбленою піснею була “Пливе кача” Пікардійської терції. Після його смерті під неї ховали інших активістів Майдану.
Вірменин Сергій Нігоян загинув на Майдані того ж дня, що і Жизневський. 20-річний хлопець приїхав у Київ із Дніпропетровщини. Він не підтримував жодного лідера із опозиції. “Я зрозумів, що повинен бути за Майдан”, – відповідав він тим, хто запитував його, чому їде до Києва.
На його похорон на Дніпропетровщину приїхали понад 2000 людей.
“Колись вірменин Параджанов зняв фільм, який став символом українців. Сьогодні вірменин Нігоян віддав життя, яке стало символом України”, – сказав про Сергія музикант Святослав Вакарчук. До кінця лютого правоохоронці вбили понад 100 активістів. Їх назвали “Небесною сотнею”.
