Продовжуємо публікувати нариси про людей, що воюють на боці України у цій неоголошеній війні з російською ордою.
Цього разу в рубриці “Війна, як вона є” йтиметься про Джузеппе – італійця, що 15 років відпрацював спецпризначенцем, шукав себе в країнах глибокої Африки, а зараз воює пліч-о-пліч з українцями, передаючи їм свої знання та майстерність – пише видання Терен.
Коли бійцям “Правого сектору” сказали, що скоро в добровольчий батальйон приїде воювати італієць-колишній спецназівець, хлопці уявляли, що побачать кремезного героя. Всі сподівання розвіялись, коли назустріч їм йшов невеличкий, худорлявий чоловічок, що ніс на собі цілу гору спорядження і при тому мило усміхався.
Джузеппе народився в Італії, 15 років пропрацював в окремому спецвідділі, який запобігав викраденню людей з метою потім отримати за них викуп. Також цей відділ займався визволенням людей, які уже стали заручниками. За час служби в “Чилі” (такий псевдонім придумали йому наші добровольці) десятки разів стріляли, інколи його рятував бронежилет, інколи внутрішнє чуття, хоча в загальному можна сказати, що його оберігав Ангел-охоронець, щоб італієць приїхав в Україну і допомагав нам.
Коли ж “Чилі” запитали, чого він приїхав сюди, адже кожного моменту можна загинути – це раз, не платять грошей – два, італієць сказав прості слова, які більшість з нас, вважають за ”лепет божевільного”: ”Росія порушує європейські цінності, якщо її не зупинити тут, то вона просуватиметься далі”.
Залишивши роботу в спецполіції через корумпованість деяких членів організації, Джузеппе поїхав в Африку працювати охоронцем. В його обов’язки входило супроводжувати скупників діамантів. Не раз і не два, в нього і його босів стріляли злочинці, які хотіли відняти камінці, дуже часто його клієнтами були самі злочинці, які влаштовували перестрілки і Джузеппе був змушений захищати їх, тому що це входило в його обов’язки. Заробивши грошенят, він поїхав у Мексику, куди перевіз дружину з дітьми. Там теж займався різною охороною роботою.
Коли розпочалась війна в Україні, вирішив, що приїде воювати за нас та не знав, як це зробити. Тоді йому подзвонив друг, італійський журналіст і сказав, що є на передовій такі добровольчі батальйони, як “Азов”, “Донбас”, “ОУН”, “Правий Сектор”, куди можна вступити й брати участь в бойових діях.
“Чилі” спочатку вибрав батальйон “Азов”. Проте, тут потрібно зважити на одну річ. Цей журналіст зараз воює на боці сепаратистів, він уже давно, ще до початку війни, приїжджав в Росію і там брав участь у створені тренувальних таборів, де військового ремесла навчались багаті і кожен у своїх приватних цілях. Загрузнувши у цій помийній ямі, він за величезні гроші підтримав російських найманців і почав навчати тих, хто захотів воювати проти українців, в тому числі, і італійців-заробітчан, яких за словами Джузеппе безліч.
Комусь Росія платить гроші, хтось просто полюбляє стріляти, виродків багато є. Назвати ім’я друга “Чилі” відмовився, проте на запитання, що робитиме, коли по той бік барикад побачить його, відповів, що позбавить землю від однієї сволоти, тому що не розуміє, як можна заробляти гроші на чужому горю, сльозах, крові.
Один рік Джузеппе провів разом з “азовцями” і пішов від них, коли вони перейшли під юрисдикцію поліції. Він згадує цей час з смутком і радістю: ”Мені подобалось воювати з цими хлопцями, вони були безстрашні, одні бої в Маріуполі і Іловайську, чого варті. Загинуло немало побратимів та це війна, завжди є втрати. На жаль, з переходом на контракт в батальйон понаходили “заробітчани”, а не воїни і він втратив свою славу”.
На деякий час Джузеппе змушений був покинути Україну, оскільки сім’я потребувала коштів і він знову зайнявся роботою охоронця. Підзаробивши грошенят для рідних, “Чилі”зібрав речі і, не зважаючи на протести дружини, знову приїхав в Україну. На цей раз, він зупинив свій вибір на “Правому Секторі”. Декілька днів побувши на базі “правосєків”і відпочивши з дороги, разом з групою бійців відбув на передову. І там показав, як має виглядати справжній воїн. В день ішов в розвідку разом з побратимами, а вночі заступав на бойове чергування.
На дворі іде дощ, а Джузеппе бере відро з холодною, як лід, водою і миється під дощем. Деякі наші бійці в холодну пору, гріються алкоголем, а “Чилі” займається гімнастикою і п’є гарячий чай. У нього взагалі відношення до горілки негативне, як і до любителів випити. “Я не розумію ваших бійців, – схвильовано говорить він. – Невже воно варте того, щоб їхати на Донбас, вживати алкоголь і загинути через власну дурість, а потім дітям і дружинам загиблих розказують, що їхні близькі впали від рук сепаратистів”.
Після Нового Року, Джузеппе знову поїде в Мексику, щоб забезпечити матеріально своїх рідних, а після цього мріє з родиною приїхати в Українські Карпати і, якщо буде потреба, якщо нічого не зміниться, то знову візьме в руки зброю і захищатиме Україну від ворожої навали, тому що вважає, що у всієї Європи є єдиний ворог – Росія.
