На довгих три десятиліття тернополянка Зоя Марчукова ізолювала від людей свою доньку Віолетту. Про те, що в однокімнатній квартирі одного з масивів міста у затвірницях перебуває єдина дочка Зої, знали лише сусіди.
Навіть найближчим із них жінка жодного разу не дозволила переступити поріг своєї оселі-фортеці. Віолетту сусіди, працівники міліції та соціальних служб побачили лише після смерті 78-річної Зої.
Загубилася у просторі і часі
При зрості 1 метр 30 сантиметрів 48-річна Віолетта важить 24 кілограми – як семирічна дитина. Від нерухомого способу життя у неї атрофувалися м’язи ніг, розвинулась кахексія – сильне виснаження організму внаслідок, зокрема, тривалого недоїдання. Але найгіршим результатом ізоляції від людей стало те, що «дюймовочка» за час свого вимушеного затвірництва зовсім загубилася у просторі і часі. Вона не пам’ятає імені матері (називає її чудернацьким іменем «Ленара»), не усвідомлює, що та померла. Плутаними є її спогади про родичів та роки у чотирьох стінах.
Можна лише здогадуватись, чому мати запроторила дочку під домашній арешт. Зою Марчукову направили до Тернополя з Криму на роботу у 60-х роках. Вона працювала інженером у різних організаціях. Віолетта народилася у Тернополі, мати її, як кажуть у народі, «знайшла». У школі дівчина вчилася дуже добре, в атестаті мала одну «четвірку», але перед випускним сталася подія, яка, можливо, дала початок усім наступним бідам Марчукових – Зоя з нервовим зривом опинилася у закритому відділі психлікарні. Через відсутність грошей вона не змогла придбати доньці випускну сукню і туфлі, і хоча для Віолетти їх купили батьки однокласників, дівчина на випускний не прийшла.
В інститут вона не вступала, влаштувалася на завод світлотехнічного обладнання «Ватра». Одного дня на очах Віолетти з третього поверху випав і розбився на смерть чоловік. Дівчина перейшла на роботу на хлібозавод. Але й там її підстеріг сильний психоемоційний стрес: якось Віолетта взяла з собою додому булочку. «Крадіжку» помітили на прохідній, на зборах колективу ославили працівницю, і після цього вона перестала не лише ходити на роботу, а й взагалі показуватися на людях. Сама вирішила стати «монахинею» чи мати перестаралася з опікою, відгородивши від «жорстокого» світу? Тепер про це не дізнається ніхто.
Зоя збирала і топила сніг
Подруг у Зої Марчукової не було, принаймні, у гості до неї ніхто не приходив. З сусідами спілкувалася вкрай рідко. Пенсію мала невелику, і добрі люди не раз пропонували допомогу, але жінка від неї гонорово відмовлялася. Коли за несплату послуг Марчуковим перекрили воду, Зоя збирала дощівку, а взимку топила сніг. Це побачила сусідка Ніна Василівна, запропонувала свою воду. Залишала банки з водою під Зоїними дверима – до хати дивакувата Марчукова не впускала. Часом Зоя брала у сусідів картоплю, макаронні вироби, домашню консервацію. Люди підказували, щоб вона оформила субсидії, групу інвалідності для дочки, однак жінка відповідала, що їй нічого не треба. Потім Марчуковим відрізали електрику, телефон. Зараз на квартирі покійної «висять» борги за воду (770 грн.), квартплату (близько 2 тис.грн.), газ (3,5 тис.грн.), світло (700 грн.).
Зоя померла від інфаркту. Коли працівники міліції на прохання сусідів, котрі не бачили пенсіонерку кілька днів, зламали двері її помешкання, жінка сиділа мертва на кухонному стільці. У кімнаті тулилася у ліжку напівжива Віолетта. Як не дивно, у квартирі було чисто, акуратно. Лиш зяяли порожнечею колись забиті книгами шафи –бібліотеку Зоя розпродала, аби якось вижити. Небіжчицю поховали, скинувшись грошима всім під’їздом. У її гаманці було лише 57 копійок.
Життя могло скластися по-іншому
Після трагічної розв’язки Віолетту обстежили у психоневрологічній лікарні. Зараз вона перебуває у геріатричному пансіонаті села Петриків біля Тернополя. Тут сподіваються, що за кілька місяців пацієнтка оклигає, стане на ноги. Складніше буде поставити «на ноги» її зрушену психіку.
— Віолетті дали першу групу інвалідності, — сказав директор пансіонату Степан Глушок. — Ми склали для неї спеціальну дієту, будемо відгодовувати. З Віолеттою працюють масажист, інструктор лікувальної фізкультури, психолог, психіатр.
Незважаючи на те, що 30 років Віолетта спілкувалася лише з матір’ю, у пансіонаті вона легко йде на контакт із чужими людьми. Говорить швидко, але трохи туманно. На те саме питання через кілька хвилин дає іншу відповідь. Зізнається, що у пансіонаті їй спокійніше, ніж було вдома. Любить приймати ванну, читати.
Подібний пацієнт у геріатричному пансіонаті за 40 років його діяльності – перший. Втім, винних у гіркій долі Віолетти, на думку Степана Глушка, немає. «Її мати ніколи не зверталася до влади, соціальних служб. Квартиру не затоплювала, не влаштовувала пожеж, не дебоширила. Сусіди давали Зої розумні поради, але вона їх не слухала. Не було у Марчукової й родичів, які могли допомогти. Сестра Зої, якщо ще жива, мешкає десь у Криму. То хто мав знати, що там така біда з дочкою?» — зауважив директор.
Віолетта проведе у пансіонаті щонайменше півроку. За цей час стане зрозуміло, чи зможе вона обходити себе сама. Якщо так, то повернеться у власну оселю, а ні – залишиться під опікою чужих людей. Мамина квартира поки зарезервована за нею.
… Після знайомства з долею цієї нещасної жінки не полишає думка: усе ж таки життя у неї могло скластися більш благополучно, якби ті, хто жив поруч, проявили до Віолетти трохи більше співчуття, людяності.
Світлана Ліщук
На фото: Віолетта Марчукова
- Останні
- У тренді
Обговорення