Кажуть, що добро врятує світ. Хтось у це вірить, а хтось, розчарувавшись, — ні. Проте декого в справедливості цього твердження переконало саме життя.
…Увечері Валерія вийшла на поріг покицькати кота й ледве не впала. Просто з-під ніг вискочив пес і сердито на неї загарчав.
ПЕРЕГЛЯНЬТЕ ТАКОЖ
— Ой! — скрикнула жінка. — Де ти тут узявся? На моєму подвір’ї на мене гавкаєш!
Песик приязно замахав хвостом.
— Іди звідси! — прикрикнула Валерія. — Через тебе Мурчик буде боятися прийти додому.
Але й наступного дня, і ще через два дні пес уперто не полишав подвір’я. Він навіть став почуватися господарем на обійсті, гавкав на перехожих.
— От лихо з приблудою, — скаржилася жінка чоловікові. — Наш Мурчик боїться надвір виходити.
Валерія часто висловлювала своє обурення, а сама щодня годувала приблуду і навіть гладила його кудлату голову, яку він запопадливо підставляв під долоню Валерії.
Донечка Улянка назвала пса Бурчиком, бо коли той бачив Мурчика, починав сердито бурчати. Проте поважний рудий кіт уже звик до нового мешканця і не дуже переймався таким сусідством.
Так Бурчик залишився жити в дворі. А в господаря все руки не доходили зробити йому будку.
Перший день листопада налякав усіх зимою. Прокинувшись уранці й виглянувши у вікно, Улянка радісно закричала:
— Ура, мамусю! Сніг!
Потім дівчинка задумалась, а далі мало не заплакала:
— Мамо, а наш Бурчик не змерзне? У нього ж будки немає…
Жодні вмовляння не допомогли — і невдовзі Бурчик із вимитими лапами зручно вмостився на кухні. Старий плед слугував йому підстилкою. А до пухнастого псового боку тулився Мурчик.
— І що нам тато скаже, коли повернеться зі зміни? — спитала в Улянки Валерія.
— Що ми — молодці! — запевнила донечка. — А він таки хай змайструє Бурчикові будку.
Суботній день, сповнений клопотів, добігав кінця. Валерія, виявивши всю суворість, на яку була здатна, все ж заборонила Улянці брати пса в ліжко. Малеча ображено надула губки, але все ж вклалася спати з іграшковим ведмедиком.
…Валерії снилося, що її щось душить. Крізь сон вона чула дивні звуки: чи то плач, чи завивання. До обличчя тулилося щось тепле й вологе.
— Бурчику, що ти тут робиш? — промовила жінка, виринаючи зі сну. Перед очима все пливло. Скроні стискало від болю. Остаточно прокинувшись, Валерія зірвалася на ноги. У кімнаті чувся сильний запах газу. А відтак усе закрутилося, наче в страшному калейдоскопі: скавчання пса, «швидка», газова служба і переляканий чоловік.
…Бурчик обживав нову будку. Улянка годувала його просто з руки ласими шматочками. Поряд, обнявшись, стояли батьки і вдячно дивилися на кудлатого пса. Чоловік пригортав до себе дружину й зблідлими вустами шепотів:
— Страшно подумати, що могло б трапитися, якби не він…
