Дорогий читачу вирішила вилити тобі свій біль, що застоявся в моєму серці.
Змалку я була для свого сина і мамою, і батьком. Ріс він коло баби з дідом, а я важко працювала і на роботі, й удома, бо не хотіла, аби він почувався чимось обділеним.
Не злодій мій син, не розбійник, а такий, як усі. Не збираюся загортати його в папір, бо і курив, і випивав. Відслужив у війську, ходив до дівчат, мав машину…
Згодом зустрів ту, єдину, котру покохав усім серцем. Перед весіллям попросив мене не робити різниці між ним і його дружиною, бо ж знав, що люблю його понад усе. І я дала слово й прийняла невістку в своє серце, як рідну дитину. Син не раз звертав мою увагу на те, що люблю її більше, ніж його. А любити було за що. Вона — прекрасна жінка, господиня, чудова мама. Завжди захищала свого чоловіка, коли приходив напідпитку.
Народилася в дітей дочка. Які ж ми всі були щасливі, коли дивилися, як купають дитинку вперше мама й татко. А через шість років Бог послав мені ще й внука. Я тоді їздила на заробітки до Польщі. Важко працювала, без вихідних, усе зароблене віддавала дітям. Нічого не ховала, бо хотіла, аби вони мали все, щоби жили в злагоді й достатку.
Коли внукові виповнилося шість рочків і він пішов до школи, моя дорога невістка захотіла вийти на люди — пішла торгувати до магазину. І з того почалося наше нещастя.
Нічого дітям не бракувало. Я щомісяця передавала їм пакунки і гроші. Що бачила, те купувала. Вони продали машину, купили другу, потім — третю. Водила моя невістка. А одягалася вона, як дівчина. Мій син із великої любові ні в чому її не обмежував, вірив їй, любив.
Та моя невістка закрутила роман з одруженим гультяєм. Усе почалося з кави, з пікніків. Мій син працював у нічну зміну, а його дружина їздила, куди хотіла, і робила, що хотіла. Чоловік їй вірив. Коли дружина розлучника намагалася відкрити моєму синові очі на те, що відбувається, він повірив своїй коханій. А вона жила краденою любов’ю, не дбаючи ні про нього, ні про дітей.
Та одного дня прийшла та жінка до нас додому, набила розлучницю — і та за годину втекла з коханцем до Тернополя. Залишила все: хату, чоловіка, а головне, дітей. За мить зруйнувала життя мого сина, покалічила душі дітям.
За що ж ти так помстилася моєму синові, доню? За те, що любив тебе? У чому винні твої діти? Ти всім кажеш, що вони самостійні, що їм не потрібна матір. Кому не потрібна: 10-річному синові чи дочці-підлітку? На телефонах дітей — твоє фото і підпис: «Мамулька».
Уже вересень. Кожна мама своїх діток щоранку годуватиме і відправлятиме до школи. А хто нагодує твоїх? Як ти могла залишити дітей, як сама кажеш, із пияком? Мій син перебував у депресії, але пам’ятав, що має дітей, котрі, крім нього, не мають нікого.
Жінка твого коханця нічим не гірша від тебе, але вона — мама, охороняє своїх діток, допомагає їм стати на ноги. І допоможе, бо за її плечима Бог, вона не винна.
…Коли ми бачилися з тобою в Тернополі, я не помітила в твоїх очах іскорки щастя. Мені здалося, що в них була туга за дітками, за своїм гніздечком, яке ми звивали 17 років, за чоловіком. Ти побачила свого сина, холодно поцілувала, взяла за руку й повела в поліклініку. Він заплакав, але ти не приголубила його, не притулила до себе, натомість кожних п’ять хвилин телефонувала до розлучника. А син чекав, що ти скажеш «Не плач, синочку, я скоро повернуся…» Але ти цього не сказала. Холодно попрощалася і пішла. Тебе чекав коханець. У машині синочок розплакався знову за рідною мамулькою.
Кожна тварина бореться за своїх дітей, переносить їх у безпечне місце, кусає ворогів, гарчить. Не одна матір лягає спати без вечері, та своїх діток нагодує. Я ніколи не думала, що чужий чоловік тобі може стати милішим від рідних кровинок. Я все розумію. Розлюбила ти чоловіка, «бо пив», але можна було розлучитися по-людськи, а не красти в чужих дітей батька.
Я просила тебе повернутися. Казала, що на коліна стану, хоч ти того й не варта. І син просив. Бо помилилася, в житті ж усіляко буває. Але ти дуже вперта…
…Буде Святвечір, буде Великдень. Як ти зможеш вечеряти чи їсти свячене яйце без дітей? За що будеш молитися? За те, щоби коханець тебе не покинув чи за своїх сина й дочку? Невже ти не розумієш, що твої есемески не замінять їм тебе.
Буде випускний у твоєї дочки. Матері вибиратимуть своїм дітям сукні, даватимуть поради. Хто порадить твоїй дитині? Я, стара бабуся?
Мине час. Загояться рани. Господь поблагословить твою доню під вінець. Коли одягають молоду, кличуть маму розчесати косу. Що співатимуть твоїй дитині? Хіба таке:
— Горами-долами пшениця ланами.
Кому я ся вклоню, як не маю мами?
Ой піду на поле та й травиці вкошу.
Прийди, моя мамцю, я тя дуже прошу.
— Ой не прийду, доню, бо розлучник ся дує.
Маєш тата вдома, най тя відвінує.
Ой не прийду, доню, бо ся серце крає.
Маєш тата вдома, най тя розплітає.
Опам’ятайся, дитино. Подумай добре, що ти наробила. Своєму чоловікові ти не хотіла терпіти, а чужому терпиш? Не одна жінка спить окремо від чоловіка, а сім’ю тримає заради дітей. А ти свою знищила…
Я вже стара. Скоро прийде мій час. І коли голос «небесного кондуктора» накаже мені вийти на зупинці «Смерть», то прийди, доню, провести мене в останню дорогу. Стань біля моєї домовини разом із законним чоловіком і дітьми — і нехай покотиться з твоїх очей сльоза. Не за мною, а за скаліченим життям твоїх рідних, котрі тебе так любили.
Ми з чужини летимо на крилах додому, а тобі до дітей рукою подати… Прийди — і вони пробачать тобі. Пригорни, спитай, як їм живеться без тебе. І той чоловік хай провідає своїх діток, бо їм іще дуже треба тата.
Ви замінили дитячий сміх на гавкіт пса, якого завели собі. Але й пес має серце. Він не лише гавкає, а й виє. Буде наганяти вам тугу за дітками, за рідними домівками. Я ж прошу одного: щоби Бог дав здоров’я та щастя моїм внукам і дітям того чоловіка, з котрим ти пішла від сім’ї. А ще прошу здоров’я своєму синові й тій покинутій жінці, аби змогли поставити на ноги своїх діточок. А Бог розсудить усіх…
Матір, бабуся і свекруха.
Теребовлянський район,
За матеріалами газети “Вільне Життя”.
