Про дивну ситуацію із “піаром” нардепа Олега Барни на смерті молодих хлопців – жителів Тернопільщини розповідає відомий на Борщівщині волонтер Христина Яворська.
Далі сайт Тернополяни передають дослівно:
У середу 31 серпня’16 до нашого офісу прийшли Ганна Василівна Григоришин і Ольга Василівна Петрів (мами загиблих Міші і Петра). З квітами в руках зібрались навідати могилу тата напередодні його Дня народження. В бесіді обурювалися ситуацією, котра склалась і про яку ми не мали уявлення. Виявляється, в дорозі до районного центру їм зустрілись білборди з зображеннями світлин їх синів за підписом О. Барни.
Через деякий час в офіс також прийшла і Марія Петрівна Приведа, котра “з порогу” зі злістю розповідала ту ж історію.
Цікаво, що матері лютують небезпідставно. Дозволу у них ніхто не брав (керуючись не лише мораллю, але й українським законодавством!), жодної підтримки та допомоги зі сторони народного депутата не було, а от якийсь незрозумілий чорний піар на їх гірких долях пан Барна собі дозволив.
До слова, подібні феєричні ідеї були і раніше у конкретних представників місцевого самоврядування. Проте минулого разу таки запитували. Пам’ятаю досі татові дискусії з паном Будзінським стосовно даного питання. Знайшли точки дотику. Того разу!
Отже, в той самий день було направлено запит до голови Борщівської РДА. А вже наступного дня – до помічника депутата Барни В. П. Мойсеюка. Адміністрація, хоч і не з першої спроби, та все ж дала відповідь у обмежені терміни. Пан Мойсеюк “…надіслав відповідь поштою”.
…
ч.2.
Вранці 14 вересня секретар Борщівського осередку ГО “Всеукраїнська спілка ветеранів АТО” Тетяна Іванюк особисто навідалась до Мойсеюка В. П., щоб вкотре запитати про таку довгоочікувану відповідь. Бо п’ятиденний термін, передбачений ЗУ “Про публічну інформацію”, спливав уже втретє. Василя Петровича дуже здивувала неналагодженість організації роботи Борщівського поштового відділення. Адже з його слів станом на 18.09, себто вчора, він вже двічі надсилав нам листи. А сьогодні, з його ж слів, – вже чотири рази. Тому він люб’язно надрукував вже n-нний екземпляр тієї відповіді на інформаційний запит (відповідь під #1 додана світлиною нижче).
Через кілька годин з рук поштарки до нас потрапила й відповідь #2 (також додана нижче). Цікаво, що на поштовому штампі вказане 17.09.16 (!), а кореспонденцію виймають зі скриньок протягом всього робочого тижня. Аналогії проводимо самостійно.
До слова, відповіді #1 і #2 злегка відрізняються пропорцією отрути, що адресована Тетяні Василівні особисто в руки і мені (як вказано на конверті) листом.
Тепер до змісту.
Василь Петрович, немов досвідчений процесуальний прокурор, у відповіді стверджує, що “…наведені факти порушень статей ЦКУ не знайшли свого підтвердження”. А далі мотивує: “Згода на використання фотографій загиблих воїнів АТО (П. П. Андруник, М. В. Григоришин) була отримана від їхніх матерів ще при встановленні меморіальних дошок…”.
Отже, по-перше, а де ж згода двох інших матерів? Перш за все, де згода Приведи Марії Петрівни, чиєму синові не відкривали меморіальної дошки, син котрої загинув внаслідок дуже “дивних” обставин, перебуваючи у відпустці ВДОМА, а не на лінії вогню?! Хто запитував її?
По-друге, про яку згоду йдеться, якщо про вже виготовлені меморіальні дошки матерів лише поставили перед фактом. Не узгоджуючи ані тексту, ані обраних світлин. А в результаті дошку Михайлові довелось переробляти, бо дійсності не відповідали навіть біографічні відомості. А Ольга Василівна і взагалі не впізнала свого сина на тій світлині, котру обрали для виготовлення дошки.
І насамкінець, розміщення світлин на меморіальних дошках та на біґбордах – це абсолютно різні речі. Кожна ДУМАЮЧА людина це усвідомлює! І навпаки…
В усній формі Василь Петрович повідомив також Тетяні Василівні, що запит наш складений юридично невірно, що він мав би озвучуватись у сесійній залі Борщівської РР. А також у запиті не вказано, що він “інформаційний”, що відповідь на даний запит не в його компетенції і що звертатись нам потрібно до Олега Степановича, бо його п̶о̶с̶і̶п̶а̶к̶и̶ помічники не володіють інформацією. От! А ще, як виявилось, жодного звернення до нас від матерів загиблих хлопців не було. Тобто воно виникло лише у нашій уяві. А постери подібні розміщувати “це встановлена НА Україні традиція і обов’язок влади та її представників”.
Ай, Василь Петрович, ай молодець! Наш не інформаційний не запит класифіковано як суб’єктивні та аморальні надумані претензії… заради особистого піару та злорадства з метою дошкулити О. С. Барні та принизити його.
Вибачте нам, недостойним, пане Народний (з великої літери за версією Мойсеюка В.) депутате👑. І чекайте запиту на своє Ім’я👑.
З любов’ю, громадськість.
P. S. Готуючи відповідь, пропоную ознайомитись зі статтями 303 і 308 ЦКУ, а також з дуже навіть пристойним чтивом під назвою ККУ.
