Відомий тернопільський священик отець протоієрей Євген Заплетнюк написав статтю “10 порад священика дітям, у яких ненормальні батьки”. Пропонуємо її фрагмент вашій увазі.
1. Те, що поведінка ваших батьків вам може іноді не подобатися, або навіть прямо дратувати, – зовсім не говорить, що вони в вас ненормальні. Зазвичай, у людини завищені вимоги до власних батьків, а до певного віку усі діти, які зростають у «відносно нормальних» родинах, буквально вважають своїх батьків святими. А далі, у міру власного дорослішання, все частіше зустрічаючись із прикладами поведінки, яку не зовсім сприймають ідеальною, діти будуть все частіше та сильніше ображатися на батьків, не лише за конкретні «провини» (які в реальності жодними провинами можуть і не бути), але й ще й носитимуть на них образи за те, що вони не «виправдали очікувань» в загальному – розбили крихкий і надуманий світ, де всі ідеальні, а батьки – в першу чергу. Діти сподівалися отримати від тата і мами завжди ідеальних слова, вчинки та реакції, але такого було все менше й менше. Тому, не дивно, що конфлікт поколінь – це питання вічне, які завжди було та завжди буде. Все ж, помітна чудова закономірність. Чим швидше ви будете дорослішати, тим швидше ви будете переконуватися в тому, що ваші батьки не найдурніші, а ви – не найрозумніші. Батьки дивляться на світ через призму власного досвіду. У нас його немає, або є, однак суттєво менше. Ігнорувати це – це свідомо чинити собі шкоду. Однак, сам факт того, що батьки завжди будуть старшими за нас, і матимуть більше життєвого досвіду, зовсім не говорить про те, що в суперечках вони завжди будуть праві. Батьки – це такі самі люди, як і всі інші люди на світі, зі своїми вадами та чеснотами, світлими та темними сторонами. І це треба прийняти, як реальність життя .
Нові 10 порад від священика для ненормальних батьків – більше трьох тисяч ваших лайків.
2. Намагайтесь знайти зручний час хоча б один раз нормально та «дипломатично» обговорити всі ті речі, які вас непокоять. Можна вічно гніватися один на одного, не розмовляти місяцями чи безкінечно вибудовувати в своїй голові різноманітні діалоги з опонентом. Однак, найкращий спосіб уникнути великої суперечки – попередити її. Градус ненависті в інтелектуальних і емоційних баталіях між представниками різних поколінь, зазвичай, можна суттєво знизити, якщо шукати способів для цього. Скажімо, обрати зручний момент, коли ваші батьки будуть у максимально доброму настрої й реально будуть здатними слухати вас не лише вухами, але й серцем. Особлива порада: при цьому намагайтеся не звинувачувати інших і не ставити на них ярликів . Говоріть тільки про себе, про те, що вас найбільше ранить в чужій поведінці. Зрештою, це чудова порада для з’ясування стосунків і з іншими людьми, не тільки батьками. «Ти робиш мені боляче тим, що…», «я погано себе контролюю, коли ти …», «мені складно керувати власними емоціями, коли…», тощо. Це не лише покаже вашу щирість, але й спрямує розмову від істерик у конструктивне русло.
3. Багато батьків не вміють любити, бо їх ніхто не любив. Усі ми родом із дитинства. Ваші батьки теж. А в мистецтві налагодження стосунків надзвичайно велике значення має досвід любові та прийняття. Дитина, яка виховувалася в здоровій та люблячій родині виростає здоровим і люблячим дорослим. Вона на власному досвіді знає що таке любов, як та виглядає, й вже напевне має поняття про те, що саме повинна відчувати людина в момент, коли її хтось любить. Правда, й навпаки: той, кого ніколи не любили по справжньому, має доволі тьмяне уявлення про об’єктивні вияви любові. Такими нещасними дорослими можуть бути і ваші батьки. Якщо це так, то цілком ймовірно, вони хочуть дати вам більше, однак не знають як, не вміють це робити без помилок, та й узагалі – не мають достатньо внутрішніх ресурсів для цього. У свою чергу, сучасні діти неймовірно болісно переживають відсутність нормальних, здорових стосунків у родині. І якщо ви думаєте, що мова йде про щось надзвичайне, ви помиляєтесь. Ображені і недолюблені діти до кінця свого життя згадують про дрібниці – відсутність слів підтримки від рідних батьків, рідкість звичайних обіймів і поцілунків. У такому разі очевидна порада – пробуйте самі «відігріти» своїх батьків, натяками чи може й прямо розповідаючи їм про власні потреби. Але, не дивуйтеся, якщо вас не почують. Дитячі травми легко не проходять. Їх треба довго та ретельно лікувати. Це не провина батьків, що вони себе так ведуть. Тепер це ваш, спільний із ними, життєвий хрест, який потрібно мужньо пронести разом, до самого кінця.
4. Ваші батьки можуть бути дійсно ненормальними, при цьому навіть не здогадуючись про це. Маючи досвід служіння медичного капелана, та й не лише в лікарні, я постійно зустрічаюся з людьми, які відмовляються вірити, що певні хвороби стали наслідком їх особистого вибору. Наприклад, люди, які страждають від різного роду залежностей, відмовляються брати на себе відповідальність за власне життя та пристрасті. Завжди знайдеться хтось, хто спонукав їх чинити щось некорисне чи протизаконне. Завжди їм винен хтось, тільки не вони самі. Точно так само можуть поводитися і дорослі люди, щодо своїх дітей. Скажімо, виростаючи в ненормальних родинах, вони сприймали весь ідіотизм того, що там відбувалося, за норму. Вони реально не знали, що можна жити якось по-іншому. А тому, ставши дорослими, а тим більше – батьками, такі персонажі не знають інших методів поводження з дітьми, окрім тих, якими їх виховували раніше. Для них може бути цілком прийнятним кричати на дітей, принижувати їх перед іншими, бити, знущатися іншим чином. Скажімо, ігнорування – це одна з найбільш витончених форм психологічного насильства. Батьки навіть не здогадуються, наскільки прикростей і страждань вони можуть завдавати своєю поведінкою. Дітей треба любити, а не мучити, користуючись їх беззахисністю та фізичною слабкістю. Якщо ви стали жертвою домашнього насильства, у залежності від ситуації, вам потрібен або психолог, або допомога спеціальних служб, які зможуть захистити вас у майбутньому, або те й інше одночасно. Ви не мусите терпіти жодних знущань над собою, посилаючись на заповідь «шануй свого батька та матір». Істота, яка отримує задоволення від того, що б’є і принижує дитину – ніяка не матір, і ніякий батько. Це явний злочинець і психічнохворий неадекват. Його треба лікувати або карати. До речі, так давно роблять у розвинутих країнах. І саме тому в Росії так бояться ювенальної юстиції. КІНЕЦЬ ФРАГМЕНТУ. ПОВНІСТЮ ТЕКСТ ЧИТАЙТЕ ЗА ЦИМ ПОСИЛАННЯМ.
