А ви знали, що більшість самих незвичайних тварин планети є зникаючими видами? Скільки видів вимирає кожну годину, день, рік? Якщо ні – читайте пост до кінця.
10. Китоголов (лат. Balaeniceps rex)
Китоголов або королівська – дуже великий птах. Її висота в середньому становить 1,2 м, розмах крил 2,3 м, а вага 4-7 кг. Мешкає в тропічних болотах Східної Африки.
Схожий на черевик величезний дзьоб дозволяє китоглаву вправно ловить рибу. Той же дзьоб заважає птиці здобувати якусь іншу їжу.
Очі китоглава розташовані в передній частині черепа, а не з двох боків, як у більшості птахів, це дозволяє йому бачити все об’ємним.
Китоголови – рідкісні птахи, їх чисельність складає близько 10 тисяч. Людина знищує середовище існування цих птахів і розоряють їхні гнізда. Вид занесений в Червону Книгу.
Китоголов був відкритий в 1849 році, менш ніж через рік він був вже науково описаний.
№9. Скляні Жаби (лат. Centrolenidae)
Скляні жаби – сімейство безхвостих земноводних.
З першого погляду здається, що ці жаби зовсім звичайні. Але якщо подивитися на їх животи, то можна зрозуміти, чому вони називаються скляними. Крізь животи жаб видно всі внутрішні органи. Шкіра на животі у них прозора.
Вперше європейці виявили цих жаб у 1872 році в Еквадорі. Представників цього сімейства можна зустріти в північно-західній частині Південної Америки, в Центральній Америці та в ряді інших областей Південної Америки.
На даний момент описано більш 150 видів скляних жаб. Скляні жаби зазвичай не дуже великі, їх розмір становить від 3 до 7,5 сантиметрів. Живуть такі жаби, як правило, на деревах у гірських лісах і лише в період розмноження доходять до води.
Скляні жаби відкладають свою ікру на листя дерев або чагарників, що ростуть прямо над водою, хоча для одного з видів більш привабливими для відкладання ікринок є камені біля водоспадів.
Так чи інакше, ледь пуголовки вилуплюються з ікринок, вони відразу ж падають у воду з висоти і далі живуть і розвиваються у воді.
№8. Качкодзьоб (лат. Ornithorhynchus anatinus)
Качкодзьоб – одне з самих незвичайних тварин у світі. Качконіс є єдиним сучасним представником сімейства качкодзьобових. Качкодзьоб відноситься до класу ссавців. Це унікальна тварина є одним із символів Австралії. Качкодзьоб зображений на реверсі 20 австралійських центів.
Качкодзьоба вперше виявили у 18 столітті час колонізації Нового Південного Уельсу. У той час його визначили як » тварина-амфібія з роду кротів».
В Англії вперше привезли шкуру качкодзьоба в 1797 році, тоді незвичайний звір викликав запеклі суперечки в науковому співтоваристві. Спершу шкуру визнали підробкою таксидерміста. Але сумніви вдалося розвіяти Джорджу Шоу, який досліджував шкуру на наявність стібків і не знайшов їх. Він і дав назву новому увазі в 1799 році.
Качкодзьоб – отруйна ссавець. У самців є шпори на задніх ногах, з яких під час шлюбного сезону виділяються токсини. Отрута качкодзьоба може вбити невелика тварина, але не людини. У людини він викликає сильну біль у місці уколу утворюється набряк, який поширитися на всю кінцівку.
№7. Тапір (лат. Tapirus)
Тапіри — травоїдні тварини з загону непарнокопитних, що нагадують по вигляду свиню з хоботом.
Середні розміри тапірів – довжина близько 2-х метрів, висота-близько метра, вага 100-300 кг
Раніше тапіри були дуже поширені, але на сьогоднішній день залишилося лише 5 видів.
Поширені тапіри в Центральній і Південній Америці і південно-східній Азії.
Незважаючи на велику кількість хижаків, які харчуються тапирами, основним ворогом тапірів є людина. Полювання на тапірів заради м’яса і шкіри істотно скоротило їх популяцію. Тапирам загрожує вимирання. Тапіри занесені в Червону Книгу.
№6. Фантастичний листохвостий гекон (лат. Uroplatus phantasticus)
Це дивовижне створіння живе в лісах Мадагаскару. Його досить важко помітити, тому що формою тіла і кольором він схожий на сухий лист. За червоні очі деяких особин вони отримали назву – фантастичні або сатанинські гекони. Ареал проживання цього виду – північ і центр Мадагаскару.
Довжина тіла дорослих особин 9-14 см, більшу частину якої займає довгий плоский хвіст, схожий на лист. Забарвлення гекона може варіювати від сірого і коричневого до зеленого і жовтого.
Вперше цей вид геконів був виявлений в 1888 році бельгійським натуралістом Джорджем Альбертом Буленджером.
Вид знаходиться під загрозою зникнення через безконтрольного вилову і знищення їх природного середовища існування.
№5. Зірконіс (лат. Condylura cristata)
Зірконіс або звездорыл дуже незвичайне ссавець, що живе в Північній Америці. На мордочці у звездоноса двадцять два шкірних нарости у формі зірки. Такий ніс пристосований до риття підземних ходів і чудово працює як орган дотику. Промінчики носа рухаються дуже швидко, перевіряючи на їстівність всі об’єкти на своєму шляху.
Звірята відмінно плавають, і знаходять їжу не тільки на землі, але і у воді. В основному вони харчуються хробаками, молюсками, личинками, дрібними ракоподібними.
Природні вороги звездоносов: сови та інші хижі птахи, куницеві і скунсовые. Людська діяльність сильно скоротила природний ареал звездоносов. Однак, звездоносы не відносяться до рідкісних зникаючих видів.
№4. Морський коник-ганчірника (лат. Phycodurus eques)
Морський коник-ганчірника, або ганчірника – вид морських лучеперых риб з сімейства игловых. Довжина тіла може досягати 35 див. Відмінною особливістю рибки є численні плоскі напівпрозорі відростки, що імітують слані водоростей. Ці відростки потрібні для маскування від ворогів.
Ганчірника пересувається з допомогою грудних і спинного плавника. Ці маленькі плавці майже повністю прозорі, вони колишуться дуже часто (до 10 разів у секунду), забезпечуючи мірне погойдування риби на хвилях, створюючи ілюзію плаваючих водоростей. Максимальна швидкість пересування — до 150 м/ч.
Мешкає на південно-східному і південно-західному узбережжі Австралії у водах Індійського океану. Зазвичай водяться на мілководді на глибині від 4 до 30 м.
Живиться планктоном, мизидами, водоростями. Тряпичники перебувають під загрозою знищення-за промислових викидів, а також стаючи примірниками колекцій водолазів-любителів. Взято під захист австралійським урядом.
№3. Австралійська єхидна (лат. Tachyglossus aculeatus)
Австралійська єхидна – вид яйцекладущих ссавців сімейства ехидновых. Єдиний представник роду єхидн.
Австралійська єхидна вперше була описана в 1792 році англійським зоологом Джорджем Шоу, він і дав назву увазі, помилково зарахувавши до муравьедам. Через 10 років Едвард Хоум виявив у єхидни і качкодзьоба схожу рису – клоаку, на підставі цього відкриття і був виділений загін однопрохідних.
Австралійська єхидна водиться в Австралії, на Тасманії, Нової Гвінеї і на островах в протоці Басса.
Зовні єхидна найбільше схожа на їжака – все її тіло вкрите жорсткими грубими волосками, а боки і спина обтикані довгими, по 5 – 6 см, голками жовтого кольору з чорними кінчиками. У довжину австралійська єхидна виростає до 50 см, маючи при цьому вага до 7 кг Хвіст і вушні раковини настільки малі, що практично не видно.
Мордочка у єхидни дуже витягнута, до 7,5 см в довжину, і відіграє надзвичайно важливу роль у житті тваринного, так як зір у нього розвинене слабо, і навколишнє середовище пізнається більшою частиною за допомогою нюху і слуху. Рот, що представляє собою дуже маленький отвір на кінці мордочки, не має зубів, зате в ньому вміщується липкий язик, має в довжину 25 см З допомогою такого інструменту єхидна здобуває собі їжу, що складається з термітів, мурашок, черв’яків і інших дрібних комах, в чому схожа на гігантського мурахоїда. Потужні передні лапи, забезпечені кігтями, дозволяють їй руйнувати стіни термітників, після чого в хід йде мова.
Австралійські єхидни ведуть нічний спосіб життя, і дуже потайливі.
Головна її захист — колючки; потривожена єхидна згортається в кулю, як їжак, і якщо встигає, частково закопується в землю, підставляючи ворогові спину з піднятими голками. Витягнути єхидни з викопаної ями дуже важко, оскільки вона сильно впирається лапами і голками.
Австралійська єхидна звичайна в Австралії і Тасманії і не відноситься до вимираючих видів. Єхидни добре переносять утримання в неволі, але не розмножуються. Отримати потомство австралійської єхидни вдалося тільки в п’яти зоопарках
№2. Краб Йеті (лат. Kiwa hirsuta)
Kiwa hirsuta або «Краб Єті» був вперше виявлений в 2005 році на глибині 2228 м в південній частині Тихого океану в 1500 кілометрах від острова Пасхи.
Експедиція під керівництвом Роберта Врейенхука і Мішеля Сегонзака в ході занурень на борту пілотованого підводного апарату Алвін кілька разів спостерігали цих великих білих раків навколо активних гідротермальних джерел.
15-сантиметрове тіло рака вкрите численними пір’ястими щетинками, які містять нитчасті бактерії, які очищають воду від токсичних для раку сполук, а також, можливо, служать для нього їжею.
№1. Риба-Крапля (лат. Psychrolutes marcidus)
Риба-крапля – одна з найбільш химерних океанських глибоководних риб, є ендеміком Австралії. Мешкає на глибині від 600 до 1200 метрів біля узбережжя Австралії.
Розмір риби-краплі близько 30 – 35 см (до 60). Тіло риби-краплі желеподібне і водянисте, тому вона і отримала таку назву. У риби відсутня розвинена мускулатура, вона плаває роззявивши пащу, або сидить на одному місці і заковтує дрібних безхребетних.
Вид вивчений погано. Незважаючи на непрезентабельний зовнішній вигляд, жителі азіатських країн вважають м’ясо риби-краплі делікатесом.
Знаходиться під загрозою зникнення через розширення глибоководного рибного промислу, так як вона все частіше трапляється в мережі разом з крабами і омарами.
Будова передньої частини голови залишає враження, що риба постійно хмуриться і має нещасне «вираз обличчя», з-за чого риба займає перше місце у рейтингах самих дивних істот. З-за незвичайного вигляду риба стала популярним персонажем інтернет-мемів і часто входить в списки «самих химерних створінь».
P. S.
Насправді дивовижних і химерних тварин в світі набагато більше, але всіх їх неможливо помістити в один маленький рейтинг.
Щогодини вимирає приблизно 3 види, кожен день – більше 70, кожен рік – понад 26 тисяч.
