Тернопільський священик, протоієрей Євген Заплетнюк у своєму новому тексті “10 речей, які потрібно знати про церковних сепаратистів і про самих себе” роз’яснив хто такі церковні сепаратисти, давши відповідь на питання чому священиків Московського Патріархату можна називати цим словом. Приводимо фрагмент статті. Повний текст – за цим посиланням.
Насамперед. Я цілком визнаю недоліки мого тексту, який виявися дещо сумбурним, навіть на мій погляд. Однак, попри всю його сумбурність, не думаю, що головну думку можна було якось не помітити. Текст був не так про отця Клименка, і вже точно не про те, який він поганий. Здається, навпаки!. Я тому так багато та детально все описував, що хотів хоч трохи звернути увагу на те, що в тому шоу отець був бездоганний. І вся небезпека тут криється саме в тому, що в цій ситуації люди не побачили в ньому того, що треба було побачити.
Якщо виграв піп-сепаратист, то програла вся Україна
Хіба вас би не здивувало, якби під час Другої світової війни по телевізору нам показували виступи з чудовими українськими піснями когось із поліцаїв-наглядачів, народжених в Україні, але завербованих на службу фашистами? Пісні б були чисто українські, щирі, патріотичні, чи щось більш жалісливе, наприклад, про мамонтеня, яке шукає маму, а там по сюжету пісні ми вже знаємо, що ця мама вже давно померла. Чи мало б у такому разі значення, наскільки професійно цей персонаж він би себе на сцені? Для розумних людей лише участь зрадника була б вироком такому шоу, без уваги на репертуар і технічну майстерність. Але тільки для людей позбавлених совісті та інтелекту, було б надзвичайно важливо оцінити його талант (все-таки це чудовий пісенний конкурс!) та ще й послати смс за його перемогу, раз співає гарно. Те, про що ми сьогодні почали так відверто говорити – аналогічна історія за своєю суттю. Ось про що була моя стаття!
Коли ви маєте справу з вірним Московського Патріархату, ви маєте добре усвідомлювати, що на даний момент віруючі цієї церкви є співучасниками кривавих злочинів Кремля, навіть якщо особисто не беруть участі в військових операціях. Колись, до війни, вони такими не були. Були просто аморфними чи обманутими фанатиками. Але тепер вже остаточно перейдено точку неповернення. Можливо, слово «сепаратист» вам асоціюється лише з озброєним чоловіком у російській військовій формі десь на Донбасі, який стріляє по українцях Авдіївки чи Попасної. У такому разі, звісно, що ж я таке мелю своїм заздрісним і грішним язиком, стверджуючи, що оцей благочестивий священик сепаратист?
Насправді, все багато гірше та сумніше. Сепаратист – це кожен, хто хоче розділити та загарбати Україну, пропагуючи свої погляди, зокрема – наголошуючи на меншовартості нашого народу, нашої мови, нашої культури, традицій і тд,, головне – має власний погляд на те, як куди нам йти далі та за якими принципами розвиватися. Скажімо, маючи можливість спілкуватися українською, свідомо обирає для розмов російську: яка ж різниця? Для вас немає, а для Путіна та його «зелених чоловічків» є. Не вірите, запитайте жителів Криму.
А тепер, найголовніше. Між Московським і Київським Патріархатами немає різниці у віровченні. Нема різниці в дійсності звершених Таїнств і обрядів. У храмах ми правимо однакові служби, читаємо один і той самий Символ віри, і взагалі – в нас до певного часу була спільна історія, особливо коли Київську митрополію незаконно поглинула Московська. Однак, прийшов час дорослішати. Із постанням незалежної України з’явилася потреба в існуванні і незалежної (автокефальної, помісної) Української Церкви. І тут з’являється невеличкий конфуз: Московський Патріархат в Україні (зрештою, не лише в нас, а всюди де він існує) заперечує існування України, як самостійної держави. Звісно, для легального існування вони змушені приймати певні українські закони та тимчасово миритися з існуючою ситуацією.
Однак, ви маєте постійно пам’ятати, що вся історія та історіософія УПЦ МП – це імперський шовінізм, де Україні визначено долю звичайної митрополії Московського Патріархату,однієї безлічі митрополій та митрополичих округів. І це при тому, що саме Київська Церква стала в свій час Церквою-Матір’ю для Московської, так само, як для нашої – Української Церква-Мати це Вселенська, Константинопольська Церква. Зрештою, це лише невеликий фрагмент того, про що можна говорити. Давайте, скажу про сучасні реалії. УПЦ Московського Патріархату і досі офіційно не засудило російську агресію проти України, досі заперечує факт гібридної війни на Донбасі, не визнає анексії Криму Росією. І цю думку, вже за визначенням, повинно розділяти все духовенство та миряни цієї організації. Принаймні, так повинні чинити люди без схильності до шизофренії (ментального роздвоєння особистості).
Правду кажучи, я не знаю, як би я сам повівся на місці людей, яким важливо зберегти мниму «канонічність», в обмін на чисте сумління. Однак, повторю свою думку. В наш час дивлячись на все, що відбувається не лише в Україні, передусім в Криму і на Донбасі, але й у самій Російській Федерації, слід чесно (з надзвичайним сумом і братською скорботою) сказати, що ця структура відійшла від основ християнської моралі. І свідомо обрати її для свого духовного піклування саме в Україні може лише або сепаратист, або безумець. Зайдіть у лаврські книгарні – на вас просипляться тони книжок з історії Росії, житій російських святих, а головне – тлумачення нашої з вами власної історії. І жодних, підкреслю, жодних книжок про справжню Україну, видну українськими очами. Там навіть немає Святого Писання українською мовою! Є Новий Завіт, але це все.
Тому, до речі, хочу розчарувати всіх, хто мені писав, що «Отець Олександр українець, і молиться українською мовою за Україну». Даруйте, але це повна маячня. На відміну від Української Православної Церкви Київського Патріархату, де існує перекладеним повний корпус богослужбової літератури рідною мовою, філія РПЦ в Україні цим питанням навіть не починала займатися. УПЦ МП немає жодної книжки, тим більш – книжки з офіційним дозволом для богослужбового вжитку. Молиться ваш отець Олександр, як і всі інші отці Олександри з Московського Патріархату з церковнослов’янських «Служебників» аж гай шумить. А спробував би не поминати під служби Святійшого Патріарха Кирила – в той же день би був позбавлений сану за розкол. Вони молиться, лукаво і тихенько. Але в голос бояться. Люди ж тепер розумнішають! Провження та початок – за цим посиланням.
