Жителька Києва Марта Яківна Бліхар, уродженка Тернополя, нещодавно відзначила 100-річчя. У вступі до свого ювілею вона прийняла журналіста та поділилася спогадами про свою юність, участь у національно-визвольному русі та роки заслання. Біла біля витоків українського підпілля, відсиділа 10 років у Сибіру, але переконує — не шкодує за жодним своїм рішенням. І в столітньому віці Марта Бліхар продовжує стежити за життям країни й чітко формулює свою позицію.
Марта Яківна народилася та виросла в Тернополі. Її батько був січовим стрільцем. Напередодні Другої світової війни юна Марта приєдналася до Організації українських націоналістів. Відтоді її життя змінилося назавжди.
12 березня — день її народження — став для неї ще й днем особистої трагедії. Саме цього дня багато років тому вона втратила матір.
«Він вистрілив в неї, вона впала на коліна. На моїх руках вона вмирала нинішнього числа 12-го березня», – згадує Марта Яківна, розповідаючи про момент, коли енкаведист застрелив її маму, яка намагалася захистити хворого чоловіка.
З юних років Марта брала участь у діяльності ОУН, а згодом і УПА, де виконувала функції зв’язкової під псевдонімом «Пчілка».
«Хто поїхав, хто приїхав, що їм потрібно було – все відповідала», – згадує вона.
У роки війни для підпілля однаково ворожими були і нацисти, і більшовики. Після завершення Другої світової війни СРСР засудив її за «підривну діяльність» — і відправив до Сибіру на 10 років каторги.
«Працювала на лісоповалі, де можливо століттями туди не ступала нога людська. Я пам’ятаю, як ми йшли, а нас припиняли вужі, або змії великі, страшні змії, або ведмеді. А літом страшна мошка і комарі до крові витискали лиця», – розповідає Марта Яківна про умови заслання.
Попри суворість, вона знаходила способи триматися духом — вишивала з того, що передавали з волі, і навіть зберегла професійне фото з колонії.
Нині Марта Бліхар живе у Києві разом із сином та онуком. Вона не має «секретів довголіття», проте веде активне життя, цікавиться новинами та чітко озвучує власні переконання.
«Я не жаліла і не жалію сьогодні. Я втратила дуже багато. Я не отримала ту освіту, що хотіла, але я ще могла іншим розповісти, які мені казали – нащо то вам треба – це в мене українці питали, ви розумієте? Люблю Україну і іншої не буду, до смерті буду любити», – каже вона.
Щодо майбутнього, вона має одну мрію:
«Хочу, щоб закінчилася перемогою, інакше не можу сказати, тільки так».
Раніше ми писали про те, що Катерина Чудик із Тернопільщини відсвяткувала 103-й День народження.
Катерина Чудик із Тернопільщини відсвяткувала 103-й День народження
