Юстина вже більше року перебувала у стосунках. Вона кохала Василя Дмитровича і сподівалася на взаємність…
Та якогось дня на вулиці до неї несподівано підійшла якась жінка, вона відразу почала відверто шантажувати:
– Ти Юстина — коханка декана. Якщо завтра не принесеш півтори тисячі доларів, його жінка про все дізнається.
– Ми не знайомі. Любите гратися з почуттями інших? – сміливо перепитала.
– Хто б казав про почуття? – засміялася в обличчя. – Спиш з викладачем і зовсім не переймаєшся почуттями його дружини.
– Він мене кохає, а з нею живе лише з жалості. І скоро розлучиться, ми будемо щасливі.
– Та мені начхати на вас усіх. В бруді живете. Інтелігенцією себе вважаєте. Завтра жени бабки! – Перейшла на крик незнайомка.
– Куди саме?
– Знаю, де мешкаєш. З хати виходиш о 7.30. Чекатиму біля будинку.
Ввечері Юстині зателефонував Василь:
– Слухай, тут якась пришелепкувата мене перестріла. Гроші за мовчання вимагає.
– Просить півтори тисячі доларів?
– Так. А ти звідки знаєш?
– Вона теж мені сьогодні погрожувала. І що робитимемо?
– Треба заплатити, – говорив стривожений Дмитрович. – І не переймайся. Гроші я тобі поверну.
– А, може, в поліцію звернутися?
– Та ні, не треба розголосу.
Вранці ця дивна жінка і справді чекала Юстину біля брами.
– Ось, візьміть гроші. Хто ви така? І які маєте докази, що я є коханкою декана?
– Фото, думаю, будуть достатнім доказом для його половинки. Оце ви двоє сідаєте в авто, виходите з нього, безсоромно цілуєтесь. Знаю, що цей старий покидьок знімає подобово для любощів квартиру. Я довго слідкувала за вами. Коли ти і твій коханчик гроші заплатите, все знищу. Я ж людина слова, не така, як твої ниці батьки.
– Стривайте, ви знали мої рідних? – здивувалася Юстина.
– Знала? Не те слово. Проживала у цьому клятому будинку ще задовго до твого народження. Хочеш правду знати, тоді слухай. Твоя матуся ніяк не могла завагітніти. І тоді з чоловіком вирішили піти у дитячий притулок взяти собі дитину. Мені тоді 5 років було, як твої батьки стали моїми опікунами. Я відразу їх полюбила, мамою й татком стала називати. Була найщасливішою дівчинкою на світі. Але все змінилося через чотири роки. Матуся завагітніла тобою і перед самими родами, десь на восьмому місяці мене ошелешили неприємними словами:
– Ти нам нерідна, – казали. – Повернешся назад до притулку.
Пам’ятаю, як плакала, благала, щоб мене нікуди не віддавали.
– Мамо, – просилася, – я буду дуже чемною і слухняною, допомагатиму з дитям. – Мала вже 9 років. Батько теж плакав, а вона, ненька, була, як стіна кам’яна. Ні сльозинки з себе не вичавила. Їй було байдуже. Тоді мене зрадили, викинули зі свого заможного життя. Не розуміла, що відбувається. Не один місяць чекала і вірила, що за мною повернуться. Це ж мої батьки, вони теж сумують. Але… дива не сталося. Почувалася розчавленою, зламаною і покинутою.
Після притулку на роботу влаштувалася, квартиру винайняла. Проте, як завжди, коштів бракувало на найнеобхідніше. І я вперше скоїла крадіжку. Покарання відбула. Знову пішла на злочин. Оце щойно з колонії вийшла. І дала собі слово, що в камеру більше ніколи не повернуся.
Усі ці роки жила з помстою в серці до твоїх батьків. Жаль, що вони вже сконали. За тобою почала наглядати і гроші легкі таки заробила. Все, бувай. Ще нехай твій жеребчик заплатить і бачити більше тебе не хочу.
– Зачекай, – спинила її Юстина. – Як звати тебе, часом не Регіна?
– Аякже, Регіна.
Серце в Юстини боляче стиснулося, в очах потемніло. Пригадала, як батьки у страшну автокатастрофу потрапили. Тато загинув на місці, а мати ще три дні в реанімації за життя боролася. Тоді ненька приголомшила незрозумілою фразою:
– Рідна, пробач. Це мені й батькові покарання за Регінку. – І віддала Богу душу.
Юстина запам’ятала це ім’я назавжди. Потім усю хату перерила, сусідів, знайомих і далеких родичів перепитувала про якусь Регіну. Але ніхто й ніколи й словом про цю подію не обмовився. Мабуть, всі про все знали, але не хотіли боляче їй робити…
– Вибач, – казала засмучена Юстина. – Мої батьки колись сильно завинили перед тобою, безжально вчинили. Але, повір, я не знала нічого. Якщо щось потрібно буде, звертайся. Допоможу чим зможу.
– Припини цвірінькати, – нервувала Регіна. – Запам’ятай, ти будеш останньою людиною на планеті, до якої я прийду. Я все знаю про тебе. Викладаєш англійську, займаєшся репетиторством. Багатий коханець. Все схоплено. А моє життя полетіло у прірву. Знай, це через тебе у мене доля така хробачлива…
Опісля Юстина ніяк не знаходила спокою. В голові не вкладалося те, що почула від Регіни. Чому її добрі та люблячі батьки таке скоїли? У неї могла бути старша сестра. А так, вона зовсім самотня.
Та буквально через півроку Регіна таки завітала до Юстини. Брудна й пошарпана жінка ледь слова вимовляла:
– Якщо твоя пропозиція ще залишається в силі, прийми на деякий час.
– Щось трапилося? Заходь, попий води, розповідай і не переживай. Все буде добре.
– В мене останнім часом тільки погане й стається. У людях зовсім зневірилася, я повна нікчема. Ніякої радості в житті. Коліжанка з колонії, з якою окраєць хліба ділила, просто оскаженіла. Ольга спочатку до себе радо прийняла. А потім, коли ці три тисячі доларів у мене побачила, з рук вирвала, побила і з хати виштовхала. Я знову на вулиці опинилася. Ні житла, ні прописки, ні постійної роботи. Та нічого, не пропаду. Десь прилаштуюся і від тебе швидко з’їду.
– Стривай, – казала Юстина. – У мене батько одного учня в карному розшуку працює. Він допоможе, натисне на твою колишню співкамерницю.
Через кілька днів Регіні й справді повернули долари, але лише половину суми. Ольга встигла швидко потратити частину грошей.
– Ось, – казала Регіна, – бери, вони твої.
– Не мої, а Василя Дмитровича, йому й віддам.
– Як знаєш. А на порядності далеко не заїдеш. Цей козел вже спить з іншою. Є свіжі фото з блондинкою.
– Не може бути, – не вірила Юстина. – Це ж Віра — вчителька інформатики.
– Роби висновки.
– Вже зробила. Роль коханки не для мене.
Опісля в обох жінок якось відразу налагодилася комунікація. Разом жили, прибирали і їсти варили.
А коли Регіна серйозно захворіла, Юстина щодня провідувала сердешну.
– Не треба на мене час витрачати, – казала Регіна. – Ліки є, їсти дають. Займайся своїми справами.
– А я так хочу. Для мене ти сестра і крапка… Ой, ти плачеш?
– Як не плакати? Приходиш, піклуєшся. Кожного дня, як голубка прилітаєш, солоденьке приносиш. Мені так добре з тобою, справжня сестра.
– Тоді посміхнися, бо ти — не одна…
Оксана ВОЛОШИНА
