Усі вже звикли, що літні люди люблять потеревенити в громадському транспорті, а тому на цю пані мало хто звернув увагу. Я теж спочатку намагалася не вслухатися, але вона за 3 хвилини так стурбовано лементувала, що аж заглушила мені музику в навушниках.
– Я вам кажу – це підробка, або якісь гамериканські копійки! – зосереджено пояснювала вона водієві маршрутки.
Я зрозуміла, що мова йшла не про посвідчення, як подумала одразу. Тут щось інше. Бабуся вперто стояла біля водія з простягнутою рукою. В долоні щось лежало. Вона час від часу підкидала нею, наче зважувала.
– А де таке видано? Думали, жи стара-дурна не пойме?
– Пані, та я вам ще раз кажу, – то справжні гроші! – майже по складах проказав благально водій. – Проходьте, сідайте – є ще місце.
Але бабуся так просто не здавалася. Вона вимагала поміняти їй залізну гривню на паперову. Врешті водій не витерпів і виконав її бажання. Бабуся задоволено пройшла салоном і сіла. Проте, мабуть, тільки розговорилася.
– А бач, – сказала вона до жінки поряд, – Коли я пригрозила, жи піду до Надала жалітися, то злякався і забрав ті фальшиві гроші.
– Пані, то не фальшиві гроші. То нова залізна гривня, – відповіла їй сусідка. – То вже такі випускають. Є ще 2 такі залізні гривні. Вони справжні.
Бабуся замовчала. Думала. Потім встала, підійшла до водія і попросила його ще раз показати “ту монету”, щоб запам’ятати. Водій простягнув їй залізну гривню:
– Беріть собі. Дарую, лиш не заважайте їхати.
Джерело: “Про.Те”.
