У соцмережах, та й просто, в реальному житті, нерідко можна почути, як обговорюють “порадників”, які є практично у кожному храмі та нав’язливо розповідають першому зустрічному відвідувачу, як слід поводитися в церкві, де стояти та що не можна робити. Сьогодні поговоримо, що це за феномен, і як до нього ставитися.
Коли нам роблять зауваження чи вказують на якісь помилки, в нашій душі, замість вдячності, найчастіше народжується ненависть і злоба до того, хто нас повчає. Про що це говорить? Про те, що в нас схована гординя, – перший із гріхів. Раніше ми про нього не здогадувалися бо не відчували його настільки болюче. А тепер, тільки завдяки нашим кривдникам або критикам, ми точно знаємо про свою неміч, а раз знаємо що в нас болить, маємо якомога швидше почати це лікувати. Відтак, маємо прийти до висновку – наші кривдники, насправді, – наші благодійники. Незалежно від того, свідомо чи не свідомо вони нас ображають, ми маємо сприймати все воістину по-християнськи, по Христовому.
Спаситель навіть на хресті молився, щоб Небесний Отець простив Його вбивцям! І так само, як без хреста та Голгофи не було б Воскресіння, так і в нашому житті не може трапитися нічого доброго, якщо воно не буде супроводжуватися спокусами та випробовуваннями.
У Тернополі продовжують знищувати рослину, яка обпікає шкіру до костей
Так само, коли ми прийдемо до храму, а нам там роблять зауваження, то маємо знати, що це найкращий час для лікування нашої гордої та хворої душі. Звичайно, та людина, яка нам робить зауваження може бути сто разів не правою. Однак, наша справа – слідкувати за собою і за своїм душевним станом, бо ми будемо відповідати перед Богом не за когось, а лише за себе. Наш кривдник теж буде за своє відповідати. Тому, не наша справа шукати для нього покарання – це справа Бога, а не наша. Наша – максимально повно скористати з ситуації, в яку ми потрапили, взявши з неї якомога більше користі для душі та тіла. ПОВНІСТЮ СТАТТЮ МОЖНА ПРОЧИТАТИ ЗА ЦИМ ПОСИЛАННЯМ.
Протоієрей Євген Заплетнюк, м.Тернопіль
