Сьогодні, 9 березня, мине 200 років від дня народження Великого генія, пророка, талановитого поета українського народу, борця за волю Батьківщини Тараса Григоровича Шевченка.
” У ці ювілейні дні запитуємо себе: чи є сьогодні наша держава такою, якою її хотів бачити цей митець і що ми для цього зробили?
Частину заповіту Великого Кобзаря – «…вставайте, кайдани порвіте…» ми уже виконали, коли усунули від влади бандитський режим Януковича, та не до кінця ми досягли мети, бо поки сили і вплив Росії є на Україні – наш народ досі у кайданах, тому треба повністю викорінити усе зло, яке просовує на наші землі сусід-загарбник.
Найближчим часом ми повинні очистити країну від чиновників-злочинців і ворогів та збудувати успішну, розвинену державу, громадяни якої не будуть їздити закордон на заробітки і Шевченкові слова «…самі на панщину ідуть, ще й діточок своїх ведуть…» – залишаться у минулому.
Нам треба створювати підприємства, виробництва, нові робочі місця і дбати про гідну зарплату українців у кожному куточку держави, особливо, звернути увагу на Тернопільщину, де уже довгий час рівень заробітних плат найнижчий в державі.
А погляньмо на українські села: точно, як писав Кобзар: «у тім хорошому селі: чорніше чорної землі блукають люди; повсихали сади зелені, погнили біленькі хати, повалялись, стави бур’яном поросли. Село неначе погоріло…» – дійсно, зараз чимало сіл вкрай занепали, там здебільшого залишилися жінки і діти, бо чоловіки поїхали на чужину, щоб заробити на хліб. Нам треба відродити села і там також забезпечити людей роботою. Вважаю, що бажаний результат ми побачимо тоді, коли із зарубіжжя на рідну землю повернуться заробітчани і їх сім’ї житимуть у єдності, достатку і злагоді.
Та головне – Шевченко чи не у кожній своїй поезії закликав нас до одного: не бути байдужими: «погано дуже, страх погано! В оцій пустині пропадать. А ще поганше на Украйні дивитись, плакать — і мовчать»! – ніколи не мовчімо, наші повстання по всій державі під час майдану довели, що тільки свідомі рішення, тільки впевнені дії, мужність і незламність ведуть до перемоги, ніколи не можна сидіти, склавши руки, і просто обговорювати проблему – ось що намагався до нас донести наш Геній. Напевно, Шевченко б гордився тою Небесною Сотнею, яка загинула за незалежність України, тими простими громадянами, які днями і ночами стояли на барикадах, терпіли побої, знущання, але вистояли перед озброєними силовиками.
Ми на шляху до цілковитої перемоги і з Божою допомогою скоро заживемо у «сім’ї великій, сім’ї вольній, новій» – великій – разом з провідними країнами світу – європейськими, американськими, вільній – від злочинців, від московських чиновників, котрі мріють привласнити нашу територію, новій – без корупції і свавілля влади.
Великий уклін Тарасу Шевченку – безцінному дороговказу для всієї української нації! “
Роман Навроцький, голова Тернопільської міської організації ВО «Свобода»
