Холодні осінні вечори навіють Омеляну Мандзюку сум і тривогу. Він якось дасть собі раду, а от як бути з хворою дружиною?.. Тернопільські пенсіонери більше року тому залишилися без даху над головою. Пам’ятаєте, як торік після страшної травневої зливи обвалився будинок на вулиці Крушельницької? Так от, Мандзюки були мешканцями того зловісного будинку… Це було, як у фільмі жахів, пише “Свобода”.
Столітній будинок у центрі, у якому мешкали шість сімей, несподіваним страшним гуркотом перевершив весняну громовицю і раптом розкрив вміст людських осель – зруйновані ванні кімнати, кухні, спальні… Це видовище Омелян Манзюк побачив наступного ранку з телевізора – вони з дружиною були у той час в Ужгороді. Зайве говорити, що подружжя тут же примчало до своєї зруйнованої оселі. У верету їм склали деякі дрібні пожитки, одяг, взуття, решта – побутова техніка, меблі – залишилися у руїні. Омелян Мандзюк і досі не знає, де усе поділося. «Кажуть, що нібито цигани усе позабирали. Але як?.. Обіцяли ж, що буде охорона», – знизив плечима чоловік. Я ж здивувалася, чому не звернеться до міліції. Відповів: «А який толк, стільки ж часу минуло, не знайдуть».
Утім, у пенсіонера нині інші клопоти. По-перше, важко захворіла дружина. «Бідненька», – співчутливо каже про свою Віру. Починаючи з лютого, жінка пережила чотири оперативні втручання – цукровий діабет руйнує ноги. І зараз вона фактично не може ходити. По-друге, сім’я Омеляна Мандзюка – єдина із шести потерпілих, яку досі не забезпечено житлом. Ось такий парадокс: тим, хто через вік та здоров’я найбільше потребує сприяння, житла не надали. Річ у тім, що квартира у Мандзюків не була приватизованою, відтак значилася у статусі комунальної. І ніхто не бажає вивчити проблему сивочолого чоловіка та його хворої дружини. Нині подружжя проживає у дачному будиночку у с.Колодіївці Підволочиського району. Там ні газу, ні води. Неважко уявити, як ця побутова невлаштованість ускладнює і так непросте життя пенсіонерів. А що буде взимку?.. Омелян Мирославович дивиться на мене журливими очима.
Він дуже делікатний, просить пробачення за те, що час від часу приходить до редакції, бо уже не знає куди йти, до кого звертатися. А я ж роздумую, чому не зворушує цей журливий погляд тих, хто за своїми посадовими обов’язками мав би забезпечити його житлом. Вибори, піар, бігборди з тими, хто любить за щось Тернопіль… Суєта суєт, ярмарок марнославства… Хіба в міській управі зараз є час на якогось пенсіонера, хіба чиновникам болить, де мешканець зруйнованого будинку буде ховатися від дощу та снігу? Загалом міська рада давно затіяла війну із мешканцями будинку на вулиці Крушельницької, 53. Згідно з рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 06.12.2003 року будинок визнали аварійним. Подальші обстеження підтвердили: експлуатація будинку можлива лише при повній заміні конструктивних елементів.
Утім, висновок був такий: капітальний ремонт із збереженням несучих конструктивних елементів будинку є недоцільним, будинок є непридатним для безпечного проживання людей і таким, що не відповідає державним будівельним та санітарним нормам. Відтак міська рада запропонувала мешканцям переселитися в гуртожитські кімнати. Люди, звісно, не погодилися, бо міняти окремі квартири у центрі міста на кімнату у гуртожитку з блочною системою, це, зрозуміло, не є рівноцінний обмін. Не пропонуючи чогось кращого, міська рада взялася поборювати людський спротив через суд. Але не вдалося – усі судові інстанції стали на бік мешканців. Судді констатували: «Відповідно до ст.112 Житлового кодексу України якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, громадянам, яких виселяють з цього будинку, інше благоустроєне жиле приміщення надає виконавчий комітет місцевої ради народних депутатів. Відповідно до положень ст.113 Житлового кодексу України надаване громадянам у зв’язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно міститися у межах цього ж населеного пункту.
Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру. За розміром жиле приміщення має бути не меншим за те, яке займав наймач, однак у межах норми жилої площі». Обвал припинив цю судову баталію. На щастя, руйнування обійшлося без людських жертв. Тоді ж міський голова запевнив на телевізійну камеру: «В термін до одного року вони (мешканці будинку – ред.) отримають у власність квартири, які будуть не менші, а більші, ніж попередні. З проведенням усіх робіт, які вони самостійно узгоджують з інвестором. Між ними вже є погодження, сьогодні мешканці вже займаються оформленням юридичних документів, підписанням договорів». Омелян Мандзюк зітхає: це запевнення Сергія Надала виявилося мильною булькою, бо ж пенсіонер досі без житла. Ще наприкінці минулого року у відповіді на заяву п. Мандзюка до міської ради тодішній заступник міського голови В.Камінський письмово відповів, що 11.06.2014 р. виконавчий комітет міської ради ухвалив рішення №605 про передачу житлового будинку за адресою вул. Крушельницької, 53 обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Крушельницька».
Також цьому ж кооперативу виділили земельну ділянку площею 0,076 га для обслуговування багатоквартирного житлового будинку на вул. Крушельницької, 53. Далі п.Камінський процитував Цивільний кодекс, мовляв, ризик випадкового знищення майна – це проблеми власника. «Звертаємо вашу увагу, що виконавчий комітет Тернопільської міської ради згідно з ст. 122 ЖК України виселення не здійснював, а також немає правових підстав щодо надання квартири органом місцевого самоврядування». А ще посадовець порадив вступити у кооператив, укладати договір із забудовником. Ця відповідь не грунтувалася ані на законі, ані на людській моралі. В.Камінський явно дав маху, цитуючи норму Цивільного кодексу, адже вона прямо вказувала, що ризик випадкового знищення майна – це проблема якраз міської ради, а не п.Мандзюка, бо ж квартира – комунальної форми власності! У травні 2015 року міська рада нарешті усвідомила свою причетність до житлової драми Мандзюків.
«Питання надання житла буде вирішено шляхом передачі обслуговуючим кооперативом ЖБК «Крушельницька» квартири Тернопільській міській раді із подальшою передачею її вам, згідно з вимогами чинного законодавства», – пообіцяв у відповіді на ще одне звернення пенсіонера тодішній заступник мера В.Камінський. Далі п.Камінський перестав обіцяти у зв’язку з халепою, у яку потрапив сам – кримінальним переслідуванням за зловживання. Пенсіонер оббиває службові пороги у пошуках справедливості. Наразі – марно. Отой забудовник, який свого часу пообіцяв, що квартира №27 у сусідньому новозбудованому будинку – це гарантовано житло пенсіонера, згодом почав вимагати доплату за зайві метри, до того ж розмір її постійно зростав. Де пенсіонерові взяти десятки тисяч гривень і, власне, чому з ним ведуть торги, якщо міська рада мала б забезпечити його житлом? Нещодавно забудовник заявив: обіцяна квартира уже продана. Омелян Мандзюк знову звернувся до службовців. Минулого тижня він був на прийомі у голови ОДА. Юристи «білого дому» взялися вивчати його проблему. Зі свого боку редакція газети «Свобода» 21 вересня звернулася у Тернопільську міську раду з інформаційним запитом стосовно житлової проблеми п.Мандзюка. Досі немає жодної відповіді. Очевидно, гірка правда зовсім не вписується у позитивне тло, яке намагається створити міська управа під час виборчої кампанії. Поки пенсіонер та його дружина у статусі безхатченків – гріш ціна отим передвиборчим обіцянкам.
Обговорення