Районний штаб національного спротиву став не лише місцем накопичення і видачі необхідних воїнам АТО речей, а й живим осередком спілкування з людьми, які вже встигли побувати у страшних, перипетіях, що точаться на Сході країни, – пише Народне слово
Саме тут нам вдалось зустріти наших правоохоронців, які щойно повернулися з Попасної Луганської області. Начальник Збаразького РВ УМВСУ в Тернопільській області Ігор Саган та його заступник Віталій Присяжнюк прийшли, щоб здати видане їм обмундирування та інші речі, видані їм перед відправкою у небезпечну зону. Поспілкуватись з ними вдалось не довго − на них нетерпляче чекали рідні, телефонували друзі та знайомі, усі, хто радів їхньому поверненню додому.
− Усі збаражани повернулись цілими і не ушкодженими, − відзначив Ігор Саган. − У зведеному загоні УМВС України в Тернопільській області, яким я керував, було 30 осіб, із них лише один зазнав поранення.
У склад загону входило 10 «грифонівців», 10 чоловік із спецроти міліції і решта − працівники райвідділів міліції області. Окрім мене і Віталія Присяжнюка, службу в Луганській області ніс ще один представник Збаразького РВ УМВСУ в Тернопільській області Степан Кузьмиха. Саме Степан затримав там злодіїв-наркоманів, які, пограбувавши об’єкт, одразу за його рогом вкололи собі дозу «наркотиків».
Загалом нам доводилось мати справу з особливим контингентом.
Попасна, яка нараховує 20 тисяч мешканців, уже близько половини їх втратила − люди виїхали, причому переважно в Росію. З тих, що залишились не всі прихильно ставляться до української влади. Ті, що хочуть жити в Україні, дякували нам за те, що оберігаємо їх, інші бачать своє щастя в Росії, тому й не приховували до нас неприязні. Місцевим мешканцям не позаздриш − лише за один день в Попасні було зруйновано 21 будинок, травмовано 29 мирних мешканців.
Обстрілювали місто із сусіднього Первомайська, захопленого сепаратистами. Там дуже небезпечно. Виходити на вулицю без каски і бронежилета було неможливо. Тож під час нашого перебування у цій місцевості з 15 листопада по 16 грудня довелось і в землянках спати, і від «Градів» втікати. Але випробування лише загартували дух кожного нашого міліціонера, який добровільно обрав такий шлях виконати свій обов’язок перед Батьківщиною.
