Скарги на „гарячі лінії”, у контролюючі органи, звинувачення в бездіяльності – це те, чим іноді віддячують переселенці зі Сходу тернопільським волонтерам. Адже іноді їхню допомогу розцінюють як належне
– Бажаю вас усім такого добра, – каже біженка, широко розводячи руками. – Ви ж кажете, що у мене все добре?! То нехай так само добре буде і у вас! Хай так само буде добре вам.
Пише “20 хвилин“. На побажання жіночки волонтери та працівники гуртожитку для дітей-сиріт реагують, тільки перезирнувшись. Мовляв, що тут казати. Почуваються скривдженими і переселенці. Конструктивної розмови не вийшло. Ось так завершилась одна зі спроб тернополян пояснити переселенцям, що час проживання у соціальному гуртожитку для сиріт підходить до кінця, пора звільняти місце для інших.
Подвійна вигода
Загалом говорити про проблеми із переселенцями волонтери не люблять тому, що бояться відбити у тернополян бажання допомагати. Бояться, аби через поодинокі конфлікти не зіпсувати репутацію іншим переселенцям, які по-дитячому вдячні за будь-яку надану допомогу і тепле слово. Та коли за допомогу не дякують, а критикують і вимагають ще більше – нерви потроху здають і у волонтерів.
– Проблемна ситуація виникла із родиною Івченків із Краматорська. Це чоловік, дружина і троє дітей. Третю дитину жінка народила вже у Тернополі, – каже голова Благодійного фонду «Вікно життя» Ірина Жигунова. – Мешкає вона в соціальному гуртожитку для дітей-сиріт. Поселена туди на умовах безкоштовного проживання упродовж трьох місяців. Незабаром цей термін спливає, а родина категорично відмовляється виселятись. Та ще й всюди пише скарги на мене.
Поведінку родини, за словами волонтера, зрозуміти важко. Адже тепер Івченки мають можливість винаняти собі житло і звільнити місце справді потребуючим.
– Згідно із законодавством, ця сім’я щомісячно отримує не менше шести тисяч гривень соціальних виплат, у тому числі і компенсацію витрат на житло для біженців, – додає пані Жигунова. – Бюджет родини також доповнюють зарплата чоловіка та пенсія бабусі. Тому їхні претензії на подальше проживання у гуртожитку для сиріт вважаю не зовсім правильними. Бо вони двічі отримують вигоду з держбюджету: один раз у вигляді матеріальної компенсації витрат на житло, а вдруге – користуючись безкоштовним державним житлом.
Грошей немає
Також Івченки могли б повернутись додому, у Краматорськ, додає волонтер. Адже частина їхньої родини уже поїхала додому. Як стверджують біженці, вони там мають хороший дім. У самому Краматорську водопостачання, електромережі, інфраструктура та правопорядок відновлені ще влітку. Однак поки що про повернення родина не думає, як і про те, щоб пристати на пропозицію безкоштовно пересилитись у сільський будинок в області. Саме про це жінка й говорила під час зустрічі родини з волонтерами, керівництвом притулку.
– Ви за своїх дітей переживаєте? От і я переживаю! Ми поки що не можемо повернутись, – відповіла глава сімейства на запитання волонтерів щодо повернення додому.
Переїзд у безкоштовний будинок у селі родина Івченків не вважає прийнятним варіантом, оскільки і чоловік працює, і діти вчаться у Тернополі. А оренду житла вважає непідйомною.
– Ми ще не отримували жодних коштів, – відповіла господиня волонтеру. – Чи ви краще за мене знаєте, скільки є?
Коли ж мова зайшла про одноразову допомогу при народженні дитини, то жінка заявила, що витрачати кошти на житло з дитячих грошей – це нецільове використання. Відтак уся розмова звелась до одного – родина Івченків виїде з гуртожитку, якщо матиме кошти.
Шукають шляхи
Як пояснила директор соціального гуртожитку для сиріт, сім’ю Івченків поселяли як родину, що втрапила у складні життєві обставини. З цих обставин людей уже витягнули, виплати оформили, тож не можуть довше тримати їх у себе. Утім, як пояснили у Міжвідомчому координаційному штабі, який опікується соціальним забезпеченням переселенців, виселяти силоміць біженців поки що ніхто не буде.
– Це гуртожиток для сиріт. Якщо на місце претендуватимуть діти-сироти, то родина повинна звільнити житло, – каже директор Департаменту соцзахисту обладміністрації Вадим Боярський. – Наразі ж питання щодо примусового виселення не розглядаємо. Координаційний штаб поки з’ясовує ситуацію та вивчає можливі шляхи вирішення проблеми.
Наразі картина така: поселяла волонтер, люди виселятися не хочуть, а на обласному рівні ще не знають, що робити у таких випадках
